Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Протиріччя між Київською Руссю та сильним сусідом були настільки значними, що 959 р. «королева руська» (за даними німецьких хронік) направила своїх послів у Франкфурт-на-Майні до імператора Оттона І з побажанням прислати єпископа та священиків. Перший з єпископів, Лібуцій, помер у дорозі. Другий, Адальберт, благополучно доїхав до Києва, але місія також не мала успіху: 962 р. західні місіонери спішно повернулись додому. Декого з них було вбито. Існує думка що, можливо, Ольга справді думала про заснування Церкви на Русі й вибирала між двома центрами християнства — Константинополем і Римом. Представника римської курії було вигнано з Києва, він ледве вцілів. Представника ж Константинопольської патріархи навіть не було направлено. Чи не зіграла тут свою роль візантійська концепція церковно-політичного васалітету? А тим часом Київська Русь була вже повністю сформованою і відповідно до історичних умов упорядкованою державою[580].

964 р. великокнязівський стіл посів Святослав Ігорович — воїн і стратег, діяння якого по-різному оцінюють дослідники. Візантійський письменник Лев Діакон так описував його зовнішність: «...Помірного зросту, не дуже високого і не дуже низького, з кошлатими бровами й світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надміру довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди і всі інші частини тіла досить пропорційні... В одне вухо в нього була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одяг його був білим і відрізнявся від одягу його наближених лише чистотою». А давньоруський літопис доповнює характеристику цього державного діяча: «Кънязю Святославу възрастъшю и възмужавъщю нача вой съвъкупляти мъного и храбр бе бо и сам храбр. И льгко ходя, акы пардус, войны мъногы творяше. Ходя же, воз по собе не вожаше, ни котьла, ни мяс варя, но по тънъку изрезав конину или зверину или говядину на угъльх испек ядеше. Ни шатьра имеяша, но подъклад постилаше в седьло в головах. Такоже и прочий вой его вьси бяху. И посылаше къ странамъ глаголя: «Хочю на вы ити»[581].