Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Весь навколишній світ — і прижухлі небеса, і опечалена Долина Святого Івана, і скорботні ліси, і враз здрібнілі гори, і безнадійні води у річці Кривуліні — все якось притомилось, почало дрімати і забуватись осіннім сном. Тільки одне дерево на самій верхівці гори Ловачки гордо знехтувало законами природи і, наче божевільно зійшовши із розуму, зеленіло пишними кронами, осяваючи усю придунайську рівнину м’яким, срібно-заспокійливим і теплим сяйвом. Це була яблуня із біблейським іменем Єва.

Як і все, що народилося, існувало, жило на наших Небесі, Єва теж мала свою незвичну історію, біографію і, головне, непередбачуваний і неординарно-колоритний характер.

Ніхто достеменно із місцевих не відав, скільки нашій Єві літ. Оповідали, що посадив її на самій маківці голови Ловачки святий Іван. Він з’явився на наших Небесі тисячу літ тому, заснував тут поселення. Проте сам обрав собі за помешкання одну із печер під горою Ловачкою неподалік того місця, де згодом звівся мукачівський монастир — один із найдревніших у Карпатах.

За свідченням древніх хронік, а також згідно з родинними переказами святий Іван у миру був могутнім підкарпаторуським князем Іоанном Драгобратом — це були часи правління на Підкарпатській Русі князя Лаборця. Родинне гніздо князі Драгобрати звили на горі Любиці — це між теперішнім Перечином і Березним, — яка славилася від Карпат і аж до Балкан своїми дивами. Найвідоміше з них — День Осяяння. Раз у рік, на Різдво Пресвятої Богородиці, із чистого-пречистого неба, рівно ополудні — і тільки над горою Любицею — починав іти дощ. Він був світло-блискучим, як краплини живого срібла. І той, хто встигав наповнити чистонебним дощем пригоршні й омити ним очі, починав ясно бачити вночі, причому — набагато краще, аніж удень. Але право омивання очей мала тільки княжа родина і її воїни. Отож князь Драгобрат І славився на весь слов’янський світ зіркими лучниками-стрільцями. Їх у Карпатах називали нічними беркутами. Кожен із таких воїнів міг спокійно у найгустішій темряві поцілити птахові у око.

Коли війська короля угрів Арпада увірвалися у Притисянську і Дунайську рівнини і зупинилися під теперішнім Ужгородом, готуючись до його штурму, князь Лаборець звернувся за поміччю до Іоанна Драгобрата. За стратегічним задумом, перед початком битви, — а точніше із ночі на 20 червня 896 року, — князь Іоанн мав непомітно зі своїм загоном лучників підійти у темряві до ординського табору. Далі розташуватися на одному із пагорбів навпроти шатра Арпада. І тут завмерти! Тим часом один із загонів князя Лаборця мав серед ночі увірватися у ворожий стан, наробити переполоху і дуже швидко утекти. На гамір і крики із своїх шатрів повибігали б Арпад і його воєначальники. І в цю ж мить мали продемонструвати своє вміння нічні беркути князя Іоанна Драгобрата: у цілковитій темряві їм, ясновидящим, належало своїми стрілами знищити всю ординську знать, в тім числі і короля Арпада. Обезголовлене військо угрів, за задумом князя Лаборця, уже до ранку мало у паніці тікати від стін Уж-града.