Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

— І які?

— Перший сон — ти мене покинула і вийшла заміж за свата Наполійона, а другий — што’м розбив велику корчагу самогонки…

— Ну і што ти сим хочеш уповісти? — зміряла нищівним поглядом Фіскарошка Соломона.

— Говорю просто так: у першому сні я так радувався, што мало із постелі не впав, а у другому так плакав, што ще й дотепер у грудях серце давить, — дід смачно засміявся.

— Божіньку великий, отець його на п’яну голову склепав, а я на свою дурну взяла за чоловіка, — тяжко зітхає баба, беручись за горшки.

— Йой, перебач мені, Марько… — перепрошує дідо, — сесе фіґля… Ти от уповіш мені такоє: што буде, якшто сниться, перебач на слові, лайно?

— Накілько я знаю, будуть гроші.

— Неправда, Марько: якшто сниться лайно, то лайно і будеш мати, — стукає себе по чолу дід.

— Слухай, старий борсуче, а што буде, коли свербить права рука? — несподівано питає баба.

— Ото, Марько, направду на гроші!

— А як-то ліва?

— Отутки я не шпеціалішта… не знаю, — стенає дід плечима.

— Якшто, діду, свербить ліва рука, то точно тепер дістанеш нею по голові, — замахується баба.

Я притьмом зриваюсь із-за столу й схоплюю бабу за лікоть.

— Ви що, упали сідницею з дуба на їжака? — угамовую Фіскарошку.

— А чого він радується, коли я замуж за другого виходжу? — ображено питає баба і виходить у сіни, хряскаючи дверима.

— Діду, — обурююся я, — баба весь час вас скубає… А ви хоть раз її гепнули?!

— А-а-а, Митьку… Моя Марька така розумна жінчовка, што всяка рука поганьбилася би її ударити.

— А ви дурні, што баба вас усе по голові лупить?

— Та ні… Я тоже дуже розумний… Лем у моїй голові розум часто застоюється і дрімає… А Марька таким образом своїми кулаками будить мій ум і виганяє його просвіжитися мало на люди — стишує свій голос дід, ніби відкриваючи велику таємницю.

— Уже йдуть, водяноє-неправоє, — мовить незлобливо баба, входячи із сіней з баняком вареної картоплі.

І справді: на східцях чується гупання кроків, радісно верещать сінешні двері, і входить пан учитель Фийса.

— Як ся маєте, дорога Марько? — привітавшись, питає найперше бабу пан Фийса.

— Гірше, як би хотілося, айбо набагато ліпше, як би хотілось вам, дорогий сусідо, — кидає пісно баба.

На цій мові із передньої хати заходить заспаний вуйко Петро на прізвисько Черчілль.

Як тільки у Мадярщині вибухнула революція, на Закарпатті, як і у всій державі, одразу почалася масова мобілізація резервістів.

Принесли повістку із військкомату і вуйкові Петрові. Невдоволено мурконячи, він зібрався зранку і повернувся на диво спокійний аж пізно увечері, коли всі спали.