Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Від осені 1943 р. антиукраїнський терор польського підпілля набув масового характеру також на території Холмщини та Підляшшя[543]. Кількість убитих українських громадян у попередній період і до кінця року, за підрахунками Люблінського представництва УЦК, становила близько 500 осіб[544]. На нашу думку, масовість терору спричинив наказ від 4 серпня 1943 р. головного коменданта АК генерала Т. Коморовського («Бур») про початок загальної «відплатної» акції українцям за «участь у німецьких пацифікаціях». Акцією мала бути охоплена майже вся територія ГГ, за винятком дистрикту «Галичина»[545]. Масштабності антиукраїнським діям надали також польські втікачі з Волині, які приєдналися до місцевих партизанських загонів. Тільки у Грубешівському повіті в серпні 1943 р. їх налічувалося близько 6 тисяч[546].

Головну роль у проведенні антиукраїнських акцій на території цього повіту відіграв I батальйон БХ (Батальйони Хлопські) Ст. Басая («Рись»). У Томашів-Любельському повіті основний тягар боротьби з українськими силами взяли на себе місцеві загони АК на чолі з комендантом району В. Щепанкевичем («Другак»)[547]. В окремих керівників польських партизанських загонів навіть існувала думка про необхідність організації силами Люблінського округу АК антиукраїнської акції за Бугом, на території Волині. Проте погоджувальна комісія польських підпільних політичних партій не дала на це своєї згоди[548].

З осені 1943 р. значно посилився опір польським боївкам з боку українського підпілля. Обидві фракції ОУН створюють самооборонні загони — Українську національну самооборону (УНС). На Холмщину і Підляшшя з Волині переходять окремі підрозділи бандерівської УПА та переводиться мельниківський Український легіон самооборони (УЛС). У боях проти поляків беруть участь відділи дивізії СС «Галичина»[549]. Слід вважати, що посилення українського опору також значною мірою сприяло загостренню боротьби у південній Люблінщині та зростанню кількості обопільних збройних акцій.

З листопада 1943 і до червня 1944 р. місцем запеклих боїв між польськими й українськими силами стала південна частина Грубешівського і прилегла до неї ділянка Томашівського повітів. В організаційно-територіальній структурі АК-БХ це був район № 5. Зі сходу його обмежувала р. Буг, з півдня — р. Солокія, з півночі і заходу — р. Гучва та лінія Лашчів — Корчів. У березні 1944 р. грубешівські і томашівські загони АК та БХ провели тут «відплатно-превентивну» акцію проти українських сіл, яка увійшла в історію польського підпілля під назвою «грубешівська революція». Її ініціатором був комендант Грубешівського району AK М. Голембєвський («Ірка»), а основною ударною силою — I батальйон БХ «Рисі» і батальйон АК З. Яхимки («Віктор»)[550].