Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Чиясь рука тихенько прослизає йому під лікоть. Рут! Вона стоїть поруч нього, задихана, з палаючими від швидкої ходьби щоками.
— Боже, яка я рада, що ти не пішов! Я так поспішала… Мені було прикро, що саме сьогодні ми не побачимось!
— Так би і сталося, якби я не зустрів давнього приятеля, — похмуро кидає Ернст. У нього відлягло від серця, але він не збирається цього виказувати, хай наперед начувається.
Рут розуміє, приятель — то вигадка, спроба захистити свою чоловічу гідність. Насмішкувате зауваження проситься їй на язик, але вона відчуває, що говорити нічого не слід. Та, правду кажучи, їй зараз і не до цього.
— Якби ти знав, з якої причини я затрималась: у нас була поліція!
Ернст, до краю вражений, зупиняється.
— Де це у вас? У тебе вдома? — стривожено запитує він. — Йому відомо, яку роль у назріваючому конфлікті з адміністрацією відіграє на заводі Герман Шварц, старший брат Рут, і серце його калатає, мов після удару струмом.
— Та ні ж, в аптеці,— роздратовано кидає Рут і скоромовкою веде далі: — Розумієш, кудись зникла Клара! — Вона витримує паузу, прагнучи приголомшити його цим повідомленням, але Ернст лише байдуже знизує плечима.
— Ну то й що? Чому це раптом зацікавило поліцію? Вона щось поцупила у вас в аптеці? Якусь життєдайну тинктуру чи чудодійний бальзам?
— Не жартуй, Ернст! Як ти можеш?
— Не плакати ж мені за твоєю Кларою! До речі, ти й сама, здається, не дуже її полюбляєш.
— Не настільки, щоб бажати їй лиха.
— Та звідки ти взяла, що з нею щось скоїлось? Мало які обставини могли її затримати. Хай собі тиняється де завгодно і з ким завгодно. Чому тобі про це турбуватись?
— Стривай… Хіба гер Себастьян тобі нічого не розповідав?
— Учора я повернувся додому пізно, і ми не бачились. Сьогодні вранці він пішов раніше звичайного, отже…
— Тоді ти не знаєш найголовнішого: позавчора ввечері підробленим ключем Клара намагалась відімкнути двері до кімнати фрау Кеніг.
— Нісенітниця! Їй варто було просто постукати в двері, озватись, і фрау Кеніг, безсумнівно, впустила б її. Навіщо ж підробляти ключі? Ну, зваж сама, як це нелогічно. Облишмо Клару і подумаємо краще, де нам повечеряти. Я при грошах, шановна фрейлейн, і запрошую вас до ресторану. Який оберемо?
— Ніякий, поки ти не вислухаєш мене.
— Сподіваюсь, розповідь буде не дуже довгою? Зваж, я не обідав.
Рут раптом відчула, що й вона дуже голодна, що ноги в неї підгинаються від утоми.
— Я теж, — жалісно вихопилось у неї. — Нікому з нас і на думку не спало хоч трохи перекусити, так ми розхвилювалися.
— Хто «ми»?
— Я, фрау Марія і гер Себастьян. Його особливо вразила моя знахідка.
Те, що батько поділяв тривогу жінок, примусило Ернста насторожитися. Не став би старий, з його спокійною вдачею, хвилюватися без поважних причин.
— Ось що: давай поєднаємо приємне з корисним. Пошукаємо, де нам приземлитися, а дорогою ти розкажеш про ваші події. Тільки послідовно, не забігаючи вперед.
— Тоді почну з учорашнього дня, як він минув для мене. На роботу я прийшла, як завжди, о пів на дев’яту, щоб заздалегідь приготуватися до відкриття аптеки. Вдвох з Кларою ми встигаємо впоратись за півгодини, та вона чомусь не прийшла, і я мусила все зробити сама. Закрутилася так, що ніг під собою не чула. Тому дуже зраділа, коли фрау Марія попросила мене взяти таксі, поїхати до Клари додому й дізнатися, що з нею. Я злітала туди й назад, але повернулася з порожніми руками: виявилось, удома Клара не ночувала, куди вона поділась, мати не знала, припускала, що дочка могла податись до тітки в східний сектор, куди останнім часом почала вчащати. Почувши, що Клара ввечері додому не повернулася, фрау Марія дуже розхвилювалась і розповіла нам про вечірню пригоду, про оту історію з ключами, яка здалася тобі такою неймовірною. Так от, цього вечора фрау Кеніг вирішила заночувати в горішній кімнаті, бо вдома у неї холодно. Замкнувшись на всі внутрішні запори, вона збиралася покластися в ліжко, аж раптом почула, що сходами хтось піднімається. Судячи з кроків, то була жінка. Це її не стільки перелякало, як здивувало, бо ключі від чорного ходу були лише в неї. Гукнувши, коли невідома відвідувачка дряпнула ключем, шукаючи отвір замка, фрау Кеніг швидко спустилася вниз, у провізорську, з вікна якої можна побачити, хто виходить з нашого подвір’я. І знаєш, хто то був? Клара! І не сама, а з Петерсоном.