Над Шпрее клубочаться хмари

— Що то за один, цей Петерсон?

— Американський сержант, дуже сумнівний тип. Він останнім часом крутився біля Клари.

— Ось тобі й розгадка: закохані шукали притулку.

— Це й мені спочатку спало на думку. Та поводились вони не так, як належить двом голубкам. Фрау Марія твердить, що вони зупинилися, сперечаючись, потім він вихопив з її рук якийсь пакунок і подався геть. Клара з хвилину постояла, вагаючись, і кинулась слідом за ним.

— Тільки й усього?

— Ні. Не забігай наперед. Так от, сьогодні вранці я знову зайшла до Клари. Мати її, фрау Нейман, зустріла мене заплакана: дочка і цієї ночі не повернулась додому, не подала про себе жодної звістки. Припущення, що вона затрималась у тітки, відпало — та, як виявилось, не бачила племінниці вже давно, місяців зо два. Бідолашна фрау Нейман була в такому стані, що я не наважилась залишити її без догляду. Довелося зайти на телеграф і викликати до неї сестру з Панкова, на яку завжди посилалась Клара, дурячи матір. Як бачиш, прояснилося дуже мало. Напевне ми знали лише одне: у тітки Клара не була, отже, її зникнення стало ще загадковішим.

— І тоді ви подзвонили в поліцію?

— Не відразу. Гер Себастьян вважав, що заяву про розшук має подати фрау Нейман, обіцяв зайти до неї під час обідньої перерви і допомогти скласти таку заяву. І якби міс Мері не зажадала кави з молоком…

— Я бачу, на сцену з’являється ще один загадковий персонаж.

— Зовсім ні. Справа тут не в самій міс Мері, а в її уподобаннях. Чоловіки у нас звичайно замовляють чорну каву, і ми не розводимо заздалегідь сухе молоко. Тому мені довелося діяти спритно. Заскочивши в комірчину, де ми зберігаємо продукти, я схопила з полиці бляшанку з молоком, але через поспіх зачепила іншу, в задньому ряду, і вона на диво легко посунулася, наче була напівпорожня. Тоді я поставила першу бляшанку і взяла ту, гадаючи, що вона вже розпочата і просто ненароком її запроторили в другий ряд. Отже, озброїлась ложкою, зняла кришку і… мало не впала: в бляшанці лежав щільно загорнутий у целофан згорток. Я покликала фрау Кеніг, вона — твого батька, всі ми тупцювали біля стола, не знаючи, що робити. Кортіло дізнатись, що в тому згортку, і водночас було страшно торкатися його, наче там лежала міна уповільненої дії. «Це наркотики, — сказала фрау Кеніг. — З якоїсь причини Петерсон не наважувався тримати їх у себе, от і намовив Клару переховати тут. А щоб мати доступ до схованки, підбив дівчину зняти зліпки з ключів. Вона й приходила тому, що хотіла взяти заховане. Петерсон чекав на неї внизу. Невдача розлютила його. Страшно подумати, що може статися з бідолашною. Гер Себастьян, негайно дзвоніть у поліцію, треба запобігти найгіршому…» Ернст, як ти гадаєш, що з Кларою? Невже він міг її…