Над Шпрее клубочаться хмари

— Мені холодно, — поскаржилась вона, не бажаючи виказати свого страху. — Здається, що ми не йдемо, а пливемо у примарному підводному царстві. І ніколи не дістанемось берега.

— А він зовсім недалечко. Біля того ліхтаря поворот, а за півкварталу — бар, біля якого завжди можна знайти машину.

Берта з полегкістю зітхнула і прискорила ходу. Тільки б швидше вирватися з цієї темряви! Це через неї так неспокійно на душі. І через ту листівку.

Перед очима знов постав її зловісний текст, спину обсипало морозом.

— Ти справді вся тремтиш. Тобі треба зігрітись. Зайдемо до бару. Щось вип’ємо.

Згадавши, як давно вона пішла з дому, Берта завагалась. Та після пережитого страху так хотілося опинитись серед людей, під надійним захистом заллятих світлом стіп.

— На кілька хвилин, не більше, я спізнююсь.

Лютц прочинив двері бару, перепускаючи свою супутницю вперед. В обличчя війнуло теплом, запахом пива, вологої тирси, що шаром вкривала підлогу.

Величенький зал, стилізований під старовинну пивну, сьогодні був майже повним — негода загнала сюди не лише завсідників, а й випадкових відвідувачів, здебільшого молодиків з подругами, що для своїх вечірніх побачень звичайно обирали безлюдні закутки. Змирившись з перспективою провести вечір на людях, вони тепер прагнули з нової ситуації видобути якнайбільше користі й розташувалися біля зсунутих столиків одним веселим гуртом. За кількома столиками грали в карти. Одні партнери — знехотя, аби збавити час, інші — охоплені азартом заповзятих гравців. За їх спинами юрмились уболівальники, в кожного з яких був свій фаворит. З непроникливим виглядом, як того вимагали неписані правила, спостерігали вони за картами і ходами своїх улюбленців, час від часу пригублюючи великі кухлі з пінистим напоєм. За рештою столиків просто пили пиво і гомоніли, де розважливо і притишено, а де голосно і збуджено, залежно від кількості картонних кружал, що лежали перед кожним, визначаючи кількість замовлених кухлів.

Вільні місця знайшлися біля стіни, недалеко від входу. Стіну було обшито темним деревом, на якому овалами виступали днища штучних бочок з такими ж штучними кранами. За ослони правили лаковані бочечки з виїмкою для сидіння.

— Дуже мило, — зауважила Берта, з цікавістю озираючись навколо. Вона вперше потрапила до східного сектора, про який писалося стільки страхітливого, і тепер її дивувало, що тут затишно, публіка цілком пристойна, далеко пристойніша, ніж у барах американського сектора, де галасували, а часто й бешкетували п’яні солдати окупаційної армії, заходились вульгарним реготом жінки, професія яких не викликала жодного сумніву.