Над Шпрее клубочаться хмари

— Не говори так голосно, на нас дивляться. Зверни увагу на суб’єкта праворуч, він так і вп’явся в тебе очима:

— Ти дуже дражлива сьогодні, Берто! Певно, його більш цікавить гарна жінка, а не її супутник.

— Ні, ні… розраховуйся скоріше і ходімо. Ми й так уже затримались…

Лютц жестом покликав кельнера. Незнайомець, цікавість якого так непокоїла Берту, кинув на стіл кілька марок і попрямував до виходу.

Хвилин за п’ять вийшли з бару і Карл з Бертою.

Машин на зупинці поменшало. Лишилось тільки одне таксі поруч з довгою приватною машиною, над розкритим капотом якої схилилась постать чи то її власника, чи шофера.

— Приятелю, відвезеш до центру? — запитав Лютц водія таксі.

— В один кінець? — завагався таксист.

— У два, — поспішно сказала Берта. — Обіцяй мені, Карл, що ти відразу повернешся цією ж машиною!

— Гаразд, якщо в два кінці, то залюбки. — Шофер прочинив дверцята на заднє сидіння, відразу повеселівши.

Як тільки таксі від’їхало, чоловік, що порпався в моторі довгої машини, випростався.

— У два кінці,— пробурмотів він вголос сам до себе. — Прикинемо, скільки це забере часу.

Включивши в машині світло, він глянув на годинник.

… Висадивши Берту в районі Целендорфа, Карл Лютц пересів на переднє сидіння. Він любив спостерігати за дорогою, що стелеться під колеса, вихоплена з темряви вогнями яскравих фар. Їзда взагалі впливала на нього заспокійливо, думки тоді розгорталися рівною стрічкою, немов розкручувалися з великої бобіни, що оберталась разом з колесами в єдиному ритмі. Та сьогодні цей ритм було порушено, їзда автомобілем скидалася на сліпий політ, де щомиті можна наразитись на неприємні несподіванки.

— Капосна погода! — поскаржився водій. — Удень трохи заробив, а ввечері ви мій перший пасажир. Тарифи в центрі і на околиці у нас однакові, а порівняйте умови? Одна справа гнати машину добре освітленими вулицями, і зовсім інше — напівтемними Панковом чи Каровом.

У кожної професії свої складності, та ще в такий час, коли життя доводиться будувати наново… Згодом усе владнається. У вас, у мене, у всіх інших.

— Так то воно так, а все-таки образливо.

— В вас промовляє нетерплячість молодості. Згадайте, що довелося пережити старшому поколінню.

— Нашому теж перепало! Що з того, що я був дитиною! А голод, бомбардування, битва за Берлін?.. Доросла людина хоч розуміє в чому річ, а нас, малюків, просто проймав тваринний жах. Найгіршому ворогові не зичу такого дитинства…

У розмові з молодим водієм час спливав непомітно. Проминули вокзал міської залізниці Берлін — Бланкенбург, незабаром попереду почали вимальовуватись розпливчасті світлі плями. Каров.

— Вам на яку вулицю? — запитав водій.

— Зупинитесь біля бару. Забув, чорт забери, купити сигарет. А там дочвалаю пішки, мені недалечко…

У барі народу поменшало, та повітря стало ще більш задушливим, як це буває на кінець вечора в подібних місцях.