Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Радий, що ти заспокоїлась. Щоб не повертатися до цієї теми, скажи лише одне: як повелася поліція і що було у згортку?
— Героїн. Твій батько зробив аналіз. На споді бляшанки знайшли ще один, менший згорточок з жіночими прикрасами: низкою перлів, перснями, браслетом, золотим годинником, кулоном з коштовним камінцем, — він мінився то рожевим, то бузковим кольором. Коли я давала свідчення, у мене все допитувались, чи не бачила я цих прикрас на Кларі, чи не вихвалялась вона ними переді мною. Розпитували ще про її взаємини з Петерсоном. Я розповіла те, що знала, а знала я не дуже багато, ми ж з нею ніколи не товаришували. От і все. Поставила свій підпис на протоколі, і мені дозволили піти.
— А про що запитували фрау Кеніг і батька?
— Не знаю. Ми давали свідчення поодинці. А розпитувати потім не було часу — я знала, що ти на мене чекаєш і напевне нервуєш. Тому відразу пішла. І добре зробила Ми б не сиділи тут разом, якби не той приятель, якого ти випадково зустрів.
— Ніякого приятеля не було, — буркнув Ернст.
— Навіщо ж ти його вигадав? — з простодушним подивом запитала Рут і відразу опустила вії, намагаючись приховати лукаві смішинки в очах.
— Бо демон гордині нашептав мені, що не треба виказувати дівчині, як багато вона для тебе важить.
— А хто нашіптує тобі ці слова, Ернст?
— Ти сама. Твої очі і твій усміх, перед якими не хочеться критися і лукавити.
— А якщо я признаюсь тобі, що теж злукавила?
— Мені буде боляче.
— І все ж мушу сказати: я аніскілечки не повірила в твого приятеля.
— Чому ж ти промовчала?
— Бо фея злагоди нашептала мені, що треба бути дуже обережною, коли йдеться про чоловічу гідність.
— Давай ніколи не дослухатися до чужих голосів і говорити одне одному лише правду.
— І нічого не приховувати одне від одного. Адже в недомовках також криється брехня. Накопичується, накопичується, аж поки не виросте в одну велику неправду. А тоді вона знецінює все.
— Ти дуже гарна, Рут.
— Помиляєшся, у мене багато вад.
— У мене теж. Але ми повинні сприймати одне одного такими, якими ми є.
— Е, ні! Кожен з нас мусить стати кращим. Задля іншого.
Кельнер поставив на столик пляшку вина, закуску і хотів запитати, чи скоро подавати гарячу страву. Та, глянувши на обличчя юнака і дівчини, тихенько відійшов, зрозумівши, що їм не до нього.
Ернст і Рут нічого не помічали, захоплені розмовою, сповненою для них найглибшого змісту…
Тим часом Марія була заклопотана справою суто буденною: готувала вечерю для двох працівників поліції, залишених в аптеці па ніч.
— Побачите, він неодмінно прийде, щоб забрати заховане, — переконував молоду жінку старший чином. Кожна крихта цього порошку обчислюється вагою золота. Не зможе він залишити таке багатство. Пожадливість переборе інстинкт самоохорони, запевняю вас.
— Чому ви вважаєте, що прийде він, а не вона? — роздратовано запитала Марія. — Недавно ви мене заспокоювали, а тепер…
— І тепер кажу: дівчина десь переховується. Вона новак у подібних справах, і перша невдача її смертельно налякала, настільки, що вона побоялась вернутися додому, вийти на роботу.
— Багато що віддала б я за те, аби це було так. Мене мучить думка, що я мимохіть стала причиною її загибелі. Не знаю чому, але весь час мені ввижаються страхіття.
— Нерви, нерви, фрау Кеніг!
— Можливо. Смішно вірити в передчуття в наш тверезий вік.
— Не такий він тверезий, шановна фрау! Люди одурманюють себе наркотиками, вином, какофонією звуків, що зветься у них музикою, смиканням і торсанням, замість повільного танцю.
— З якої ж причини виникло таке явище?
— Старші хочуть забути, молодші — не знати.
— Ви песиміст, гер Коппе! А тому забуваєте про звичайних людей, яким не до вибриків. Вони мусять думати про щоденний шмат хліба, а здобути його не так легко.
— Самим куснем хліба тепер ніхто не вдовольняється, фрау! Ті, про кого ви говорите, хочуть до нього мати ще й масло з юшкою, справжню каву з цукром, вечірню пляшку пива, можливість бодай раз на тиждень відвідати кіно. Хочуть пристойно одягнутися і взутися. А все це вимагає грошей. От і здобувають їх, де тільки можливо, начхавши на етичні норми й закон.