Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Постріли. Колись він не прокидався й від канонади.
А тут стрілянина з гвинтівок збудила. Виходить, не вдався Блиску маневр, шкода, що не вдався.
— Перетяли дорогу, — каже хтось похмуро. Це Рись, заступник Блиска, страшенний телепень. Очі дитини, безпорадні й сумні. Але Бартек знає про нього все, хоч і не бачив його за роботою. Це найзапекліший «блискар»: убиває, підпалює, і рука в нього не здригнеться.
— Де Блиск?
— Там.
Рись іде попереду, стрілянина уривчаста, спазматична, нібито десь далеко, але так тільки здається, Бартек це добре знає.
Квадрати полів, біла піщана дорога веде посеред них до сусіднього лісового масиву, до нього кілометрів з п’ять; Блиск спізнився на півтори години, це може йому дорого обійтись, доведеться поставити на карту все. У високих хлібах, під прикриттям кущів, що ростуть на межах, а може, якимись канавами чи не видимими звідси дорогами пересувається противник. Противник? Блиск спокійний, збирає відділення на узліссі, мабуть, думає відступити, правильно робить, тут приймати бій не можна. Півголосом картає Рися, в якого зараз досить кумедний вигляд, стрілянина безладна, ніби камінцями по даху, — і раптом Блиск падає навзнак, пробує спертись на лікоть, але це лише передсмертна судома, сліпа куля влучила йому просто в шию, наче стріляв найкращий снайпер. «Оце тобі твоє королівство», — мимоволі думає Бартек, дивиться на Рися, той спантеличено чухає потилицю, і Бартек ледве стримується, щоб не розреготатись.
Тупоголовий Рись — не Блиск, а в того розплющені очі зараз справді засклілі, блискучі; безмозкий Рись не зможе вивести людей, це вже тільки питання часу. Облава вдалася, «облава» — погане слово. Прийдуть, виловлять недобитків. Хіба стануть питати, хто «президент», а хто «резидент»? Ні, не стануть і правильно зроблять.
Не стануть питати і правильно зроблять.
Бартека Новака схоплено в банді Блиска.
Не можна сховатись на дереві, тепер уже ніде не сховаєшся.
— Бовдур! — кричить Бартек Рисеві, а шмаркач ординарець побожно дивиться на Бартека зляканими очима. — Бовдур! Треба міняти позиції, щоб ті подумали, що в нас кулеметів удвоє більше, хай заляжуть у цих житах!
Зрозумів?
— Так точно, — бурмоче Рись і біжить ліворуч, вимахує кулаком над головою кулеметника. Кулемет замовкає, та й годі, більш ніяких наслідків. Бартек неквапно підходить.
— Іди геть, дурню.
— Так точно, — бурмоче Рись.
А Бартек до кулеметника:
— Півстрічки і сто п’ятдесят кроків отуди! Потім назад.
Хлопець зрозумів, другий теж. Через кілька хвилин замість двох кулеметів убитого Блиска вели перемінний вогонь чотири, а то й п’ять, так мало здаватися з того боку. Це трохи помогло. Але першого кулеметника поранило в руку, і враз замовкло півфронту. Тоді білу дорогу почали по одному перебігати солдати й зосереджуватись на латці люпину, майже без прикриття, зате у вигідній позиції для вирішального ривка.
Бартек ліг за кулемет, хвилина роздуму, і по полю вдарили короткі бриючі черги. Солдати припали до землі.
Ще одна блискавична зміна позиції, і обстріл латочки з нового кулеметного гнізда. Піт заливає очі, серце як не розірветься. Горілки! Нема горілки. Є тільки болісна тиша над полем і гупання в грудях, у скронях, надвечірнє небо, трохи приплюснуте, підперте стогнучим лісом, віддаля розплющені очі Блиска, в них уже немає ненависті, зі смертю кінчається навіть найлютіша ненависть, ніяка ненависть, ніяка любов, ніяке почуття й ніяке діло не пересягне межу смерті. Знайшов про що думати саме зараз, у цьому місці.
— Облава. — Бартека дивує власна погорда. — Рано драпцюєте, хлопці, дуже рано, нікудишня у вас виучка.
— Що ви кажете, командире? — Це Рись.
— Я тобі не командир! Горілки!
Рись слухняно віддає фляжку, в горілці немає різкості, вона прісна, як оця тиша над полем, Бартек вихиляє фляжку до дна, віддає її Рисеві, втирається обома руками, потім рушає в ліс.
— Командире, куди? Командире!
Миршавий підлісок плутається під ногами, ожина чіпляється за штани.