Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
- Автор: Ильченко Александр Елисеевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4848-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:
— Пане! — знов тихо скрикнула Роксолана, але замовкла, бо їй аж мову спересердя одібрало.
— Отже, — провадив далі мошенникуватий пан Оврам, — я не помилився, бачите, нітрішки, вибравши в спільниці саме вас. Ви допоможете мені, люба пані… викрасти Ярину Подолянку.
— Хто вас сюди прислав? — пильно дивлячись в очі Роздобудькові, тихо спитала Роксолана Купа. — Хто вас прислав по Кармелу? Чи не пан гетьман?
— Ревнуєте? — посміхнувся Оврам.
— Хто вас прислав?
— Не твоє діло, Самійло, про те Гапка зна! — грубо й двозначно відказав шукач золотих скарбів. — Я прийшов сам. Привело сюди закохане серце.
— Чиє серце?
— …Бо я кохаю панну Подолянку.
— Чого ж ви лізли в пазуху до мене?
— Щоб перевірити мої підозри.
— В пазусі? Щоб перевірити? Чи, бува, не клоччя напхано замість грудей? І що ж?.. Перевірили?
— Почув, як дуже калатає ваше серденько! І воно — моє припущення потвердило: між вами й Кармелою сьогодні став отой дрантивий молодик, що його звуть, здається, Михайликом, пані. Чи не так?
— Я не позволю, пане Роздобудьку…
— Хто ж питає в такому ділі дозволу! — спокійно, ба навіть глузливо посміхнувся нахаба. — Діставши ляпаса, я зрозумів, же серце ваше вражене свіженьким почуттям до когось, може, кращого й молодшого від мене. Отже…
— Цитьте!
— То ви радні мені допомогти?
— Я звелю-таки схопити вас, пане Овраме!
— Мадам?! — докірливо розвівши руками, ясно та прозоро посміхнувся гарненький Роздобудько. — За віщо ж?
— Вас підіслав сюди гетьман.
— Та й що?
— Однокрил уже не раз намагався Кармелу схопити. То як же ви насмілились…
— А так… — здвигнув плечима шукач золотих скарбів.
— Ого! — і Купиха засміялась. — Ви мені починаєте подобатись.
— Починаю? Я це почав тої хвилини, коли пані вперше глянула на мене.
— Но-но!
— Я рад служити слічній пані.
— Ви, бачу я, шляхтич — не тільки бравенький та гоженький, а й з біса хоробрий…
— Ціле моє життя ловлю чорта за хвіст.
— … А й дотепний!
— Як і кожний уродзони шляхтич, пані!
— І мені шкода стане вас, — провадила глузливо Роксолана, — коли Оникій Бевзь…
— А хто це?
— Ретельний мирославський кат. Коли він, занудившись без роботи, матиме вєльку пшиємность…
— Пані! — не без докору видихнув шукайло.
— Жеби пан здрув жартóвал!
— Хіба ж такій прегарній пані не однаково: від кого я сюди прибув! — І Оврам Роздобудько грайливо підморгнув Роксолані. — Ви тут живете між ворогами, пані. І хіба ж того не досить, що я є ворог ваших ворогів? Чи не так? Тому й не слід би вам втручатися в мої діла, бо вам однаковісінько — для кого вкраду я племінницю владики: для себе, для гетьмана Гордія Пихатого а чи…
— Ну-ну?
— Іде пан полковий обозний! — раптом обернувся до дверей Оврам. І стиха поспитав: — То згодні?
Роксолана промовчала.
— Чи ви хочете, щоб я панові Купі дещо розповів про ваші…
— Згодна!
— Чоловікові про панну Кармелу — ні слова.
— Чому ж?
— Він архієрея боїться, а замах проти його небоги… панові обозному зараз вигідніш викрити. Щоб заслужити довір’я владики й полковника. Ось чому…
Але Оврам Роздобудько скінчити не встиг, бо ввійшов до світлиці пан Купа-Стародупський, і шукайло хутко обернувся до нього:
— Я дожидаю вас, пане полковий обозний.
А Роксолана, вклонившись гостеві, так хутко вийшла, що Патимé з-за пурпурової запони ледве встигла дременути геть. Пані так боялася, щоб муж не помітив на її обличчі чогось такого, що йому знати не слід, — її збентежило і підозренне всезнайство пана Роздобудька, тож вона й побоювалася, що він, продовживши розмову, доскіпається й до речей неприємніших.
Тож правда була, що ляпаса за лапаса роздобув пан Роздобудько насамперед тому, що в думці, в серці пані Параски-Роксолани царював на ту годину обшарпаний ковалисько Михайлик, задля котрого вона вже твердо вирішила зо світу зігнати коханого Діомида, свого шлюбного мужа, Богом їй свіжо даного, і на це діло вона поклала собі, не мало не багато, — тижнів три-чотири, ніяк не більше.