Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Приваблені нечувапими в цій льодовій пустці звуками, до корабля наблизилися цілим стадом імператорські пінгвіни. Вони зупинилися за кілька кроків від борту й зацікавлено поглядали на палубу. В своїх довгих чорних фраках, у сліпучо-білих, неначе накрохмалених, манишках, вони мали дуже поважний вигляд.

— Дивіться, перші ряди вже заповпені, як у театрі на прем'єрі. Починаємо концерт, заспіваймо їм щось, хлопці! — гукнув Амундсен і перший затягнув стару пісеньку, яку матроси часто наспівували у портовій таверні по кількох кухлях пива.

Гарний настрій передався всім. Люди охоче підхопили мелодію й заспівали — хоч не дуже доладно, зате гучно. Пінгвіни мов по команді витягли довгі шиї, заколисалися в такт мелодії і, не бажаючи залишитися в боргу, й собі голосно заґелґотіли.

— Дужче, хлопці, дужче! Не даймося їм перекричати нас! — заохочував Амундсен, і матроси, ті самі, котрі що кілька днів тому понуро снували по кораблю, реготали, аж за животи хапалися.

Не минуло й тижня, а лікар експедиції міг уже доповісти новому начальникові:

— Всі на ногах, цинга помітно відступає, самопочуття краще. Важко навіть уявити собі, що ще зовсім недавно у нас були тяжкохворі.

— Я радий, що лікування виявилося ефективним.

— Ти, друже, досяг більшого, ніж міг зробити звичайний лікар. У моїй корабельній аптечці не було ліків, здатних вирвати людей з цієї важкої хвороби. А чи не захоплювався ти, бува, медициною? З тебе вийшов би чудовий лікар.

— Тільки не це! — відмахнувся Амундсен, якому враз пригадалися порожні очниці черепа, купленого в студентські роки.

Де Жерлаш дедалі частіше підводився з ліжка і так само, як і інші, поступово набирався сил. Одначе він не перешкоджав Амундсенові порядкувати на судні: надто корисним був цей енергійний і винахідливий норвежець.

Команда вже не схожа була на гурт приречених на смерть людей: матроси жвавіше рухались, науковці повернулися до своїх справ. Але це тривало недовго.

В розпалі антарктичного літа, напередодні різдвяних свят, Амундсен, закасавши рукава, довгі години простоював у камбузі біля плити. Відчував, що треба чимсь розважити, розвеселити людей, бо їх знову починав опановувати пригнічений настрій — невідступний супутник примусової зимівлі. Отож перед святами він розпорядився, щоб кожен взяв участь у приготуванні урочистої вечері. Навіть де Жерлаш мовчав, побачивши найвищого гатунку вина, які штурман осмілився витягти з капітанської комори.

Сонце тепер ховалося за обрій лише на кілька годин. Лід майже цілу добу блищав під його яскравим промінням, але був такий же твердий, як і взимку.

На судні знову запанував невеселий настрій. Чулося нарікання:

— Не відпустить нас крига!

— Не встигнемо оглянутись, як мине літо, а далі що?

— Друга зимівля? Хто ж її витримає?

— Ніхто її не переживе!

Пригніченість і апатія — найбільші вороги полярника. Руал це добре знав. Недарма він перечитав десятки спогадів і щоденників учасників полярних експедицій. Як допомогти людям, чим зайняти їх, щоб вони зовсім не підупали духом?