Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
У темряві ясніла вже тільки одна тремтлива світляна пляма, що помітно рухалася в напрямі судна.
— Штурман? — промовив стишеним голосом один з моряків. — Чому ж він мовчить?
— Амундсен! — гукнув, не витримавши напруження, де Жерлаш. Зачекав хвильку відповіді й, склавши рупором долоні біля уст, знову заволав: — А-мунд-сен!
Відповіддю йому була тиша.
— Жовтий вогник! Штурманів, точно! Дякувати богу!
— Та ні, голубий, того іншого!
Світляна пляма була вже недалеко. На лобі де Жерлаша виступили краплі поту.
— Амундсен! — загукали нарешті всі, мов по команді. Кілька пар рук сягнуло до штурмана, що перелазив через борт.
— Хто то був? Що ви там робили?
— З ким? То просто уламок криги, оброслий світними водоростями. Дрейфує вузьким розводдям.
— Прошу, сідайте, штурмане, — тихо вимовив де Жерлаш.
Обличчя бельгійця змінилося до невпізнання: глибоко запалі очі хворобливо блищали, вихудлі, землисті щоки покривала густа щетина, на, припухлі, посинілі губи лягла смага. Його погляд неприязно ковзнув по старанно виголеному обличчю Амундсена. Сягнув рукою до гасової лампи, щоб підтягти гніт. Рука була виснажена, майже прозора.
— Я почуваю себе погано, дуже погано. Капітал Лекуант теж не в ліпшому стані. Боюсь, що ні він, ні я не протягнемо до весни…
— Але ж…
Де Жерлаш рухом руки зупинив Амундсена.
— Треба бути готовим до найгіршого. На той випадок, якщо я… якщо мене і капітана не стане, призначаю вас, штурмане, керівником експедиції і віддаю в ваші руки судно… У цьому конверті — мій заповіт. Передасте його моїй сім'ї одразу ж, як повернетеся до Європи, — насилу вимовляв він слова, не підводячи очей на Амундсена. — Судно приведете в Ріо. Там з дозволу посла королівства Бельгії відпустите команду. Ось ключі від каси, де зберігаються гроші для виплати учасникам експедиції.
Де Жерлаш замовк і втомлено склепив опухлі повіки.
— Оце, власне, й усе. Можете йти… — сказав він. — Штурмане! — гукнув знову, коли Амундсен уже стояв на порозі. — З цієї хвилипи ви — керівник експедиції, але, звичайно, тільки на час моєї хвороби.
«Бельжіка», вмерзла в лід. Фото судового лікаря Фредеріка Кука, 1898 рік
ВТРАТИТИ НАДІЮ — ЦЕ ПОХОВАТИ СЕБЕ ЗАЖИВО
— Свистати всіх нагору!
Такого наказу давно вже не чула команда «Бельжіки». Матроси переглядалися, ніби самі собі не вірячи, але боцманська дудка не вгавала, її звуки настирливо бриніли у вухах. Ті, кого ще не звалила з ніг цинга, невдоволено підводилися з койок і, кволі, мляво, неохоче піднімалися на палубу. Відвиклі від свіжого повітря, вони щулилися під холодним, пронизливим вітром.
— Не бійтеся! Нічого з вами не станеться. Маленька розминка всім буде корисна. Ходімо! Нехай кожен візьме кирку, лом чи лопату, — заохочував матросів Амундсен. Він повів невелику групу до правого борту, звідки було видно чималий сніговий пагорб. Біля нього стояв Кук.
— Копайте! Не пошкодуєте! Це наша комора.
Дехто невдоволено знизував плечима.
— Як вам не соромно! Хочете зовсім замучити нас. Дайте хоч померти спокійно, — неприязно кинув хтось із матросів.
— Тут м'ясо тюленів і пінгвінів, найкращі ліки проти цинги. Копайте, кажу вам! Невже вам не набридли консерви?
— Навіть не подумаю! І в рот не візьму цієї гидоти, хоча б навіть довелося здихати з голоду. Сам начальник заборонив, — буркотів один бельгієць.
— З глузду з'їхав наш штурман. А цей американський лікар, напевне, хоче робити на нас якісь експерименти, — ремствували й інші.
— Начальник тепер я! — рішуче задзвенів голос Амундсена. — Це наказ!
— Чи мало ми ще намучилися? Якби це говорили не ви, пане штурмане, от, їй-богу, не послухався б, — взявся нарешті за лопату котрийсь із норвежців.
Мляво, неохоче почали нарешті один за одним ставати до роботи й інші. Копнувши кілька разів лопатою, випростовувалися, важко дихаючи. Тільки Амундсен і Кук, щоб показати приклад, не випускали з рук кирок. Вони вправно, одностайно збивали льодовий покрив, вдаючи, ніби не звертають уваги на інших. Цей маневр удався: декотрі знову взялися до роботи. Розминалися м'язи, глибше ставало дихання, розігрівались закляклі від холоду тіла. Не минуло й півгодини, як працювали вже всі.
От коли Амундсену придалися його кухарські здібності. Ніхто краще за нього не вмів обробити й приготувати м'ясо.