Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Я хочу вирушити вздовж берегів Канади й Аляски, пройти з Антлантичпого океану в Тихий і підкорити Північно-Західний прохід, — вів далі Руал. — Ні, ні, тільки не переконуй мене, що це шаленство, — не дав він Антонієві вставити слово. — Я наперед знаю, що ти скажеш: протягом чотирьох століть це ще нікому не вдавалося. Я знаю мало не напам'ять історію кожної експедиції, в тому числі й останніх п'ятдесяти восьми. Я добре усвідомив помилки, яких припустилися керівники тих експедицій, і, можеш бути певен, не повторю їх.

Антоній слухав його затамувавши подих. Слова Руала, мов бурхливий гірський потік, нищили перепони всіх застережень і доводів. І коли, зрештою, Антоній почув питання: «Ти допоможеш мені?» — він зірвався з стільця і міцно обняв брата.

— Ти молодчина! — випалив Антоній одним духом. — Ти неодмінно доб'єшся того, про що мрієш! Я вірю в тебе!

Екзамен на звання капітана далекого плавапня був звичайною формальністю. Великий обсяг теоретичних знань, багатий мореплавний досвід Руала значно перевищували вимоги програми. Члени комісії, старі морські вовки, добре знали, яка чудова школа для моряка — полярні подорожі, але той, хто стояв перед ними, побив усі рекорди. Екзаменатори більше цікавилися його досвідом, набутим під час рейсу, дрейфу та вимушеної зимівлі «Бельжіки» серед льодів Антарктиди, ніж відповідями на питання, які вони звикли задавати в цьому залі.

Радості Руала не було краю, коли до нього вперше звернулися: «Пане капітан». Склавши екзамени, він зовсім зрікся світу. Замкнувшись у своїй кімнаті, Руал дні і ночі просиджував над записами, обчисленнями, купами географічних карт, байдуже ковтаючи їжу, яку йому приносила Бетті. Нетерпеливим жестом переривав її несміливі спроби заговорити про Маргарет, яку він так глибоко образив, що вона вирішила вийти заміж за першого-ліпшого.