Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Тоді стався страхітливий удар блискавиці, який струснув цілу гору, осяяв найдальші закапелки старезного лісу і розколов навпіл патріарха тих покорчених дерев. У диявольському спалаху велетенської вогняної кулі я побачив, як другий мій супутник раптово схопився, і заграва, що сяяла крізь вікно, відкинула його тінь на димар над піччю, від якої я все не міг відвести погляду. Те, що я досі живий і при здоровому глузді — диво, яке перебуває за межею мого розуміння. Оскільки тінь на димарі не належала ні Джорджу Беннету, ані жодному іншому людському створінню, а була тінню богохульної потвори з найглибших проваль пекла, безіменного, безформного виродка, суть якого не може осягнути жоден розум і жодному перу не дано бодай частково його описати. Наступної миті я залишився на самоті у проклятій садибі, здригаючись і щось бурмочучи собі під ніс. Джордж Беннет і Вільям Тобі зникли безслідно, без жодних ознак боротьби. Більше про них ніколи не чули.
Ще довго після жахливих подій у загубленому серед лісів маєтку я лежав геть виснажений у своєму готельному номері у Леффетз-Корнерз. Не пам’ятаю достеменно, як я дістався до автівки, завів двигун і, непомічений, прослизнув назад у село; у мене не залишилося жодних чітких спогадів, окрім незворушних титанів-дерев, диявольського бурмотіння грому і потойбічних тіней, що навскоси падали на невисокі пагорби, якими була всіяна околиця.
Тремтячи у пропасниці і розмірковуючи про з’яву тієї немислимої тіні, я знав, що прикликав один із найбільших земних жахів із тих безіменних глибин потойбіччя, з яких нам іноді вчувається слабке шарудіння демонів на овиді знаного космосу, але від бачення яких нас милосердно оберігає наша власна короткозорість. Я не наважуся ані аналізувати ту тінь, ані визначати її належність. Тієї ночі щось пролягло між мною і вікном, але, щойно я починав роздумувати над тим, що то могло бути, як мене щоразу кидало у дрож. Якби ж воно хоча б гарчало, завивало чи знущально реготало, — навіть цього виявилося б достатньо, аби якось послабити увесь безкінечний жах. Але воно мовчало. Лише поклало важку руку чи ногу мені на груди…
Очевидно, це було матеріальне тіло, чи принаймні колись було матеріальним… Ян Мартенз, у кімнату якого я вторгся, був похований на цвинтарі біля садиби… Я мушу знайти Беннета і Тобі, якщо вони живі… чому воно забрало їх, залишивши мене наостанок?.. Сонливість така непереборна, а сни такі жахливі…
Невдовзі я зрозумів, що мушу комусь розповісти цю історію, — інакше я просто зламаюся. Я вже поклав собі не припиняти пошуків зачаєного жаху, бо у своєму невіданні щиро вірив, що непевність гірша за просвітлення, хай би яким жахливим воно зрештою виявилось. Отож я продовжував розмірковувати над оптимальним способом пошуків: кому довірити свої таємниці, як вистежити ту тварюку, яка забрала двох людей і наостанок відкинула на димар свою жаску тінь.
У Леффетз-Корнерз я був знайомий переважно із товариськими репортерами, і деякі з них ще не поїхали, дозбируючи останні відголоски про трагедію. Саме від них я запозичив ідею розпочати мої пошуки з коледжа, і що більше я про це думав, то більше схилявся до кандидатури такого собі Артура Монро, темноволосого худорлявого чоловіка років тридцяти п’яти, чиї освіта, смак, інтелект і характер свідчили про те, що над ним не надто тяжіють традиційні ідеї та погляди.
І ось одного ранку на початку вересня я розповів Артурові Монро свою історію. Від самого початку я бачив, що він слухає із цікавістю і співчуттям, а коли я закінчив — він проаналізував усе сказане мною і обговорив цю справу з усією можливою ретельністю та неупередженістю. Ба більше, його порада була дуже слушною: він запропонував відкласти будь-які дії у маєтку Мартенза, аж доки ми не озброїмось якомога точнішими історичними і географічними даними. Саме за його ініціативою ми прочесали навколишню місцевість у пошуках інформації стосовно жахливої родини Мартензів і виявили чоловіка, який володів неймовірно цінним для нас щоденником, що дістався йому у спадок і багато що пояснював. Ми чимало говорили з тими покручами-горянами, які не втекли від жаху і безладу на далекі схили, до того ж зайнялися підготовчими роботами до основного завдання — виснажливим і скрупульозним обстеженням садиби з огляду на її докладну історію, а також не менш виснажливим і скрупульозним обстеженням усіх місцин, яких стосувалися різноманітні трагедії з легенд скватерів.