Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
До другого дня пошуків цю подію вже зусібіч встигли обсмоктати газети, репортери яких наводнили Буремну Гору. Вони у всіх подробицях розписали події, брали численні інтерв’ю, щоб роз’яснити історію жаху саме так, як її розуміли місцеві бабусі. Спершу я з гумором ставився до цих статей, я бо знався на жахах; але за якийсь тиждень виявив, що мене дивним чином захопила вся ця атмосфера, так що 5 серпня 1921 року я вже й сам був серед репортерів, від яких тріщали готелі у Леффертс Корнерз, найближчому від Буремної Гори селі, відомому також як штаб-квартира пошуків. Ще три тижні — і всі спраглі новин репортери щезли, розв’язавши мені руки для власного розслідування, базованого на ретельному обстеженні і дослідженні місцевості, яке я доти провадив самотужки.
Отож літньої ночі, коли прогриміла далека гроза, я залишив свою автівку і з двома озброєними супутниками вирушив угору останнім горбистим переходом на Буремну Гору, освітлюючи промінням електричного ліхтаря примарні сірі стіни, які виднілися попереду, бовваніючи за велетенськими дубами. Тієї паскудної ночі слабка і самотня пляма світла вихоплювала велетенську коробчасту споруду, проявляючи в ній невидимі за дня затемнені штрихи жаху; все ж я не вагався, бо прийшов сюди, сповнений рішучості перевірити свою гіпотезу. Я вважав, що грім викликає демона смерті з якогось жахливого потаємного місця, і хай би чим був той демон — твердою сутністю чи газоподібною пошестю, я збирався його побачити.
Я ще раніше ретельно обшукав руїни, тож мав змогу все старанно спланувати: місцем моїх нічних чатувань буде колишня кімната Яна Мартенза, вбивство якого стало основою для сільських легенд. Я інтуїтивно відчував, що покої цієї давньої жертви насилля якнайкраще відповідатимуть моїй меті. У кімнаті площею близько двадцяти квадратних метрів, як і скрізь, валявся різний непотріб, що колись був меблями. Спальня розташовувалася на другому поверсі південно-східного крила будинку, в ній було велетенське вікно, що виходило на схід, і вузеньке — на південь, на обох не було ані віконниць, ані штор. Навпроти великого вікна стояла здоровенна голландська піч, обличкована кахлями з малюнками на сюжет оповіді про блудного сина, навпроти ж вузенького вікна у стінній ніші стояло широке ліжко.
Приглушений деревами грім поступово гучнішав, я ж тим часом залагоджував деталі мого плану. Спершу ми прикріпили до підвіконня великого вікна одну біля одної три мотузяні драбини, які принесли із собою. Я особисто перевірив, щоб вони назовні сягали землі саме там, де потрібно. Тоді ми утрьох притягли з іншої кімнати каркас широкого ліжка з чотирма стовпцями для запинала і встановили його навпроти вікна. Накидавши на нього ялинового гілля, ми лягли відпочити з автоматичними пістолетами напоготові: поки один чатував, двоє спочивали. Хоч би звідки з’явився демон, ми забезпечили собі можливий шлях для втечі. Якби він прийшов ізсередини дому, ми б скористалися вікном і драбинами; якщо ззовні — у нас були двері і сходи. Пам’ятаючи останній випадок, ми не думали, що він нас переслідуватиме, навіть якщо все обернеться найгіршим чином.
Я чатував від опівночі до першої ночі, а потім, незважаючи на зловісність похмурого будинку, незахищене вікно і наближення грому з блискавкою, відчув незвичну сонливість. Я розташувався поміж двох своїх напарників, Джордж Беннет лежав біля вікна, а Вільям Тобі — біля печі. Беннет спав, мабуть, зморений тією самою втомою, що зборювала і мене, тож для наступної варти я розбудив Тобі, хоча він теж куняв. Невідь чому я дуже уважно вдивлявся у голландську піч.
Либонь, то все гучніший грім наповнював мої сни, бо у коротку хвилю дрімоти мені негайно явилися апокаліптичні видива. Одного разу я майже прокинувся, можливо тому, що Беннет безтурботно випростав свою руку на мої груди. Я ніяк не міг прочуматися, щоб побачити, чи виконує Тобі свої обов’язки вартового, хоч і непокоївся через це. Ніколи раніше мене так нездоланно не гнітила присутність зла. Потім я, мабуть, знову заснув, бо мій розум глибоко пірнув у хаос фантазмів, коли ніч вибухнула криками, які долинали з-за меж мого попереднього досвіду чи уяви.
У цих криках глибини людського страху і агонії душі безнадійно і несамовито дряпались у кістяну браму забуття. Я прокинувся і зіткнувся з червоним божевіллям і диявольською насмішкою довкілля, а навколо все далі і далі у немислимі простори відступало і відлунювало те страхітливе, кришталево чисте страждання. Було темно, але порожнє місце праворуч від мене свідчило, що Тобі зник, і тільки Богу відомо куди. На моїх грудях так само лежала важка рука того, хто спав ліворуч.