Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Ніхто за межами тієї глухомані не вірив у ці розбіжні та суперечливі історії, з їхніми нечіткими, екстравагантними описами демона того маєтку; проте жоден фермер чи селянин ні на мить не сумнівався, що в будинку Мартенза оселилася нечиста сила. Місцева історія не допускала найменших сумнівів у цьому, хоча жоден із дослідників, які навідувались до маєтку щоразу після особливо чудернацької оповідки скватерів, так і не знайшов жодних доказів існування потойбічних сил. Бабусі оповідали дивні легенди про привид Мартенза, що стосувалися власне самої родини Мартенза, їхньої дивної спадкової гетерохромії[69], дивовижно довгої генеалогії і вбивства, яке стало їхнім родовим прокляттям.

Жах, який привів мене у це місце, був несподіваним і жорстоким підтвердженням найнеймовірніших легенд цих горян. Однієї літньої ночі, після небувало сильної грози, вся околиця збурилася через панічну втечу скватерів, яку годі було пояснити простим випадком. Жалюгідні юрби місцевих мешканців кричали і завивали від невимовного жаху, що охопив їх, і в їхній щирості не доводилося сумніватися. Вони нічого не бачили, але чули такі несамовиті крики з одного зі своїх хуторів, що зрозуміли — то, підкравшись, прийшла смерть.

Вранці прості громадяни і патрульні поліції штату вирушили слідом за горянами, які все ще тремтіли від страху, на те місце, куди, за словами останніх, прийшла смерть. Там і справді панувала смерть. Від удару блискавиці земля буквально провалилася під одним із селищ скватерів, знищивши кілька смердючих халуп; але руйнування не були такими вражаючими, як побоїще всього живого, перед яким усе інше просто тьмяніло. Не залишилося жодної живої душі з-понад сімдесяти п’яти людей, які, за деякими свідченнями, населяли цю місцину. Вивернута земля була залита кров’ю і всіяна людськими останками із очевидними слідами зубів і пазурів демона, але від бійні не вів жоден видимий слід. Усі квапливо зійшлись на тому, що цей жах спричинив якийсь кровожерний звір, жоден язик не повернувся сказати, що жахлива смерть цих людей легко може виявитись груповим убивством, звичним для соціуму на стадії занепаду. Ця підозра посилилась, коли знайшли вцілілими двадцять п’ять чоловік із того поселення, але й тоді важко було пояснити убивство п’ятдесятьох удвічі меншою кількістю люду. А факт залишався фактом: літньої ночі з небес ударила громовиця, залишивши по собі мертве село і жахливо понівечені тіла зі слідами іклів та пазурів.

Вражені мешканці околиць негайно пов’язали ці жахи із проклятою садибою Мартенза, хоча ці два місця і розділяло понад три милі. Патрульні були налаштовані скептичніше, в ході свого розслідування вони лише побіжно оглянули садибу, а коли виявили, що вона порожня, — геть забули про неї. Селяни ж і хуторяни, навпаки, обшукали її до останнього цвяха, перекинули в будинку все догори дриґом, обстежили ставки і потічки, вирубали чагарник і прочесали всі довколишні ліси. Все було марно: смерть пішла, як і прийшла, не зоставивши жодних слідів, окрім самої руйнації.