Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Дейч лише стенув плечима і знову всівся у своє крісло за стіл.
— Едіт, — мов нічого не сталося, спокійно проказав він, — я чекаю продовження. Чекаю результату. Якщо втратиш Мак-Міллана — залишишся ні з чим. Зрозуміла? Втратиш Мак-Міллана — усе втратиш.
Вона мовчки підвелася. Більше за все їй хотілося зараз побачити Отто. Побачити і вимагати у нього пояснень.
Лихі слова Дейча крутилися у її голові, як заїжджена платівка на грамофоні.
«Я хвилююся за тебе і не хочу, щоб ти виплакала очі через Отто… Він всього лиш наша штатна проститутка, Едіт. Для внутрішнього користування. Зрозуміло?»
Отто? Штатна проститутка для внутрішнього користування? Отто підбадьорює у ліжку отаких, як вона, агенток, щоб підвищити їхню працездатність? Це якась дурня. Геть дурня.
— Я сказав тобі правду, Едіт. Про Отто. Хай як тобі гірко від того, — проказав раптом навздогін Арнольд Дейч, ніби прочитавши її думки. — І волів би, звісно, — додав за мить, — щоб це залишилося поміж нами. Попри все я ціную і поважаю тебе. Щодо нашого штатного жеребця, то Отто чудово виконує свою роботу. Але у нього не закохуються. А ти… у вічних пошуках романтичних стосунків. Тому, якщо тобі вдасться вкласти у ліжко Мак-Міллана, — вважай, я тобі його дарую. Спи з ним, їж його, пий його… Головне, щоб він давав нам те, що потрібно Центру. До того ж він місцевий і твої зустрічі з ним були 6 значно частіші, ніж із гером Отто…
— Добре, — відказала вона. — Все залишиться поміж нами, Арнольде. Я не хочу втратити своє життя у Англії.
— От і добре, — Дейч потягнувся і голосно позіхнув. — От і чудово. Розумниця. Обдумавши все у спокої, ти зрозумієш, що я бажаю тобі тільки добра. Не можна розмінюватися на дрібниці, особливо тепер, коли у тебе клює така гарна риба! Іди. Можеш зустрітися з Отто ще раз перед його від’їздом, якщо вже так хочеш. Але не плекай надій… У нього таких, як ти — у кожній країні вагон і маленький возик.
Вже на порозі Едіт озирнулася. Крізь прочинені двері побачила Арнольда, що знову схилився над її звітом.
— Арнольде… А ти кохаєш Джозефіну? — голосно запитала вона.
Він підвів голову.
— Чому питаєш?
— Бо ти говориш такі речі, які не вкладаються у спосіб мислення чоловіка, який у принципі здатен на почуття.
Дейч гмикнув. Відклав звіт, підвівся, попрямував до Едіт. Вже наблизившись до неї, нахилив голову. Світло з вікна падало йому просто на обличчя. Едіт вперше помітила, що в Арнольда на диво витончені риси, погляд, у якому спалахує потаємний вогник, очі надзвичайної синяви. Джозефіна дурепа, якщо не народить від нього найближчим часом.
— То як? — перепитала Едіт. — Кохаєш її?
Він глибоко вдихнув.
— Звісно, я кохаю Джозі. Вона — жінка моєї мрії.
— І ти, кохаючи свою дружину, можеш отак чинити зі мною? Я ж теж жінка… І, можливо, теж могла 6 стати коханою, жінкою чиєїсь мрії… Як ти можеш крок за кроком руйнувати моє життя? Отак поводитися зі мною, користувати мене, як заманеться, у своїх іграх? Я ж теж… — Едіт замовкла.
— Що? — перепитав Дейч.
Його обличчя було занадто близько до неї. Вона відчула його подих.
— Жінка… — прошепотіла вона. — Я теж жінка!
— Я знаю, — відповів Дейч, захоплюючи її вуста поцілунком.
Він притиснув її до стіни усім тілом і його поцілунки почали блукати її обличчям, шиєю, грудьми…
— Ненавиджу тебе і бажаю, — проказав він. — Чуєш, Едіт? Ненавиджу і бажаю.
Вона, геть збентежена, перелякана цим раптовим виявом почуттів, не сміла поворухнутися у його обіймах.
— Завжди ненавидів і бажав, — додав він, занурюючи обличчя поміж її грудей.
— Чому… Чому ненавидів? Чому? За що?
— Ще з Відня… — відказав Дейч. — Я опікувався тобою, я хвилювався за тебе… А ти мене не помічала. Завжди був хтось інший. Айсман, Отто… Я спеціально задумав твій виїзд з Австрії, я сподівався, ти встоїш перед Отто… У мене не було вибору, бо я був тут, а ти у Відні. Я міг лише мріяти, щоб у якийсь спосіб вивезти тебе з Австрії. І тільки Отто міг провернути усе так вдало. Але ти не встояла… Як усі. Ти злягалася з ним, я знаю. Він інакше не вміє. Він зачарував тебе. Ти думала про нього кожну мить тут, у Лондоні! Правда ж? Про нього. Не про мене. Я мусив влаштувати тобі життя, знайшов для цього Тюдора-Харта… Я хотів тобі розповісти усю правду про себе, про Отто… Та ти… ти мене все одно 6 не почула, Едіт.
— Арнольде… — тільки й могла прошепотіти вона.
— Я гадав, у мене все налагодиться, я знову покохаю Фіни, щойно вона народить мені дитину, мої почуття до неї повернуться… Ти не знаєш, Едіт, яка то мука, бути у ліжку з дружиною, а думати про тебе.