Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Едіт млосно потягнулася. У присутності Дейча вона могла собі дозволити таке. Її груди звабливо піднялися вгору.
Арнольд якусь мить дивився на ці округлі, ідеальної форми і розміру опуклості.
— Якщо треба буде — переспи з ним, — раптом проказав сухо.
— Із ким? — перепитала Едіт. — Не зрозуміла…
— Що ж тут незрозумілого? — відмахнувся Дейч. — Ти — красуня, Едіт. Алекс Мак-Міллан — чоловік. І не сліпий до того ж. Якщо буде потрібно — переспи з ним. Для блага нашої справи.
— Я…. — почала було Едіт, та Дейч лише наморщив носа.
— Гер Отто ненадовго у Лондоні… Тобі потрібно буде знайти йому заміну. То чому не Мак-Міллан? Судячи з усього, він мусить бути для тебе не гіршим коханцем.
Едіт Тюдор-Харт відчула, як всередині все похололо.
— Що з тобою, Едіт? — співчутливо проказав Дейч. — Ти геть сполотніла.
— Звідки? Звідки… — тільки й спромоглася вичавити вона.
— Звідки… що? — гмикнув Дейч. — Звідки я знаю, що Отто фон Фраузе трахає тебе, відколи прибув до Лондона? А ти гадала, що інтимні подробиці з життя працівників нашої резидентури проходять повз мою увагу непоміченими?
Едіт жадібно ковтнула повітря.
— Тільки не кажи… що то ти звелів йому… чуєш, Арнольде?
— А хто ж? — розсміявся той білозубо. — У мене все під контролем, люба моя… Ти хандрила, робота звелася до нуля, містер Тюдор-Харт, вочевидь, не той чоловік, який задовольняє тебе у ліжку… Довелося скористатися старим перевіреним способом… І я викликав до Лондона твого давнього любчика… Щоб він простимулював тебе. Спрацювало, еге ж?
Едіт незчулася, як перестрибнула через стіл; кров вдарила їй у голову, вона, немов навіжена, кинулася до Арнольда Дейча, простягнула руки, ще мить, — і вона впилася б нігтями у його обличчя.
— Сволота… СВОЛОТА!
Міцні руки Дейча грубо всадили її у крісло.
Він вхопив зі столу склянку з водою і хлюпнув просто в обличчя Едіт.
— Заспокойся! Заспокойся, кажу тобі.
Едіт до болю прикусила губи.
— Ти нездара! — прошипіла вона. — Ти просто заздриш Отто! Ти заздриш мені! Ти нездара! Навіть своїй жінці здорову дитину зробити не здатен!
Дейч з усього розмаху вдарив Едіт по обличчю, аж його бездоганно зачесане волосся збилося на інший бік.
Вона зачепила його за живе.
Сьорбнув зі склянки залишки води і подивився на Едіт із виразом неприхованої люті. Вона притулила тремтячу долоню до занімілої щоки, на якій відпечаталася п’ятірня Дейча.
— Подобається тобі чи ні, Едіт, головний тут я, — проказав Арнольд Дейч. — Вважай, я зробив тобі послугу, розповівши про Отто. Зрештою, це його робота — підбадьорювати у ліжку отаких дуреп, як ти. А ти, схоже, закохалася у нього?
Важко дихаючи, Едіт із ненавистю подивилася на Дейча.
— Ти — потвора! Ти моральна потвора!
— Так… іди вже. Роби свою справу, — проказав він на диво спокійно і примирливо. — Забудемо те, що сталося. Я хвилююся за тебе і не хочу, щоб ти виплакала через Отто свої очі… Він усього лиш наша штатна проститутка, Едіт. Для внутрішнього користування. Зрозуміло тобі? Я доклав чимало зусиль, щоб налагодити твоє життя у Лондоні. Я забезпечив тобі тил, зробив тебе шанованою жінкою, дружиною лікаря…
«Це для мене не новина», — хотілося вигукнути Едіт, але вона стрималася. Щось у словах Дейча зачепило її. Це роздратування… гнів… А якщо він її ревнує? Ревнує до Отто? А якщо він сам… або це лише гра Дейча на її нервах? Він маніпулює нею, він дражнить її, контролює… Використовує, як заманеться…
Не можна подавати вигляду, що вона все знає. Не можна видавати Отто. Можливо, він єдиний промінь світла у її непроглядній темряві.
— Ти? — проказала вона натомість. — Ти? Арнольде, у чому твоя заслуга? Ти забезпечив мені тил?
Нехай краще думає, що вона не зрозуміла його слів і натяків, що вона просто зла. Шалено зла на нього.
— Та я працюю як навіжена, я…
— Ну все, іди, іди вже, Едіт. Я не хотів тебе образити. Не хотів вдарити. Вибач… — Арнольд Дейч раптом узяв її руку у свою і підніс до губ. — Пробач мені! Я через Джозі зовсім на нервах…
— Чортів маніпулятор! Моральна потвора! — проказала Едіт, висмикнувши руку з його долонь. — Іди і заїдь по обличчю своїй Джозефіні! А до мене більше руки не смій простягати. Я не дівчинка на побігеньках, я знаю, куди звертатися, і Центр тобі цього не подарує!