Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Ти не зможеш називати їх своїми, — попередила вона його. — Ніхто не має сумніву, що їхній батько — Патрик Леслі. Я не дозволю нікому — навіть тобі — наражати їх на небезпеку.
Так Босвеллові відкрилася зовсім нова сторона її характеру: відчайдушна мати-захисниця. Він обійняв її рукою.
— Доля не надто люб’язна до нас, еге, Кат?
— Зараз ми разом, Босвелле, — відповіла вона йому.
Невисловлене запитання «Чи ж надовго?» висіло в повітрі, але ані Френсіс, ані Кат не могли його поставити.
І поки надворі стояла осінь, вони скористалися гостинністю Ґордонів. Так доля подарувала їм спокійне місце, де Френсіс і Катріона могли провести разом останні свої місяці. На якийсь короткий час вони могли забути про боротьбу Френсіса Стюарта-Гепберна проти всього світу й про особисту ворожнечу, що палала навколо них двох. Коли настане майбуття, вони мужньо зустрінуть його. А поки що насолоджувалися своїм щастям.
Розділ 36
Зелено-золотий вересень змінився жовтнем, забарвленим у всі кольори веселки. Дерева навколо Гантлі вдяглися у звичне яскраве вбрання. Сіро-коричневі фарби листопада разюче відрізнялися від краси попереднього місяця. Перший сніг випав пізно, на День Святого Томаса, і того самого дня з’явилися й діти Леслі.
Бесс приїхала верхи на ласкавій коричневій кобилі, інші діти з наглядачами — у каретах у супроводі Коналла та п’ятдесяти озброєних вершників. Дванадцятирічна Бесс Леслі аж зі шкури пнулася, намагаючись здаватися дорослою. Вона була вдягнена в елегантну амазонку з бордового оксамиту, дібраний зі смаком, оздоблений соболиним хутром плащ і маленький капелюшок, що увінчував темне, акуратно заплетене волосся. Кат ніколи ще не бачила своєї старшої дочки із зібраним нагору волоссям.
— Вона tres chic[4], — пробурмотіла Генрієтта.
— І ще зовсім юна, — відповіла Кат і відчула клубок у горлі.
— Ти їй не надто подобаєшся, — засміялася Генрієтта, прикриваючись пухкою білою долонькою, укритою перснями. — Юнки — особливо незаймані — зазвичай страшенно ревниві.
— Так, — погодилася, усміхаючись, Кат. — Я теж такою була підлітком. Бідолашна. їй подобається Френсіс. Бесс нічого не може вдіяти, але вона любить свого батька, і їй здається, що вона зраджує його, коли приязно спілкується з Босвеллом. Вона не може зрозуміти, чому мені стало байдуже до її батька, а я не наважуюся розповісти їй правду та уникаю її запитань, а це її тільки дужче засмучує й спантеличує.
— Правда, подруго моя, засмутила б її ще дужче. Не хвилюйся, Кат. Ходімо вже зустрічати твоїх дітей.
Серйозне юне личко Бесс освітилося тієї миті, коли вона уздріла маму. Забувши про гідність, дівчинка кинулася з коня в обійми Кат.
— Мамо!
Кат притиснула дівчинку до себе. Потім, відпускаючи її, м’яко дорікнула:
— Бесс, що за манери! Привітай реверансом лорда й леді Ґордонів та лорда Босвелла.
У дівчинки порожевіли щоки, вона повернулась і зробила вишуканий реверанс перед іншими дорослими.
Генрієтта Ґордон поцілувала дівчинку в обидві щоки, і Джордж Ґордон пробурмотів якесь доречне вітання. Потім уперед ступив Босвелл. Узявши руку юної дівчини, він підніс її до губ і поцілував.
— Я дуже радий знову бачити вас, леді Елізабет, — сказав граф, і його блакитні очі пустотливо блиснули.
«Чорт би його забрав, — подумала Бесс. — Я не хочу, щоб він мені подобався, але він мені таки подобається!»
І на якусь мить Бесс розгледіла в ньому того чоловіка, яким була так зачарована її мати.
Аманда й Мораґ Леслі спустилися з карети й присідали в прекрасних реверансах перед господарями, що радо їх вітали. Кат по черзі поцілувала обох своїх дочок. Нарешті з другої карети вийшли сестри Керр із близнятами на руках.
— Ах! — вигукнула графиня Ґленкірка. — Дивіться всі! Це мої найменшенькі. — Вона відкинула покривальце з личка Джейн: з-під мереживних країв чепчика визирали каштанові кучерики, а рожевих щічок торкалися темні вії. Дитина спала. А от Ян спати й не думав. Кат була вражена, зловивши такий знайомий погляд його темно-синіх очей.
— Ти прокинувся, любенький? — зацвірінчала вона над хлопчиком, забираючи його в Саллі. — Ось він, мій крихітний хлопчинка. Madame et monsieurs. Je presente le seigneur[5] Яна Леслі. — Графиня повернулася. — Візьми, Босвелле. Потримаєш його трохи, а я тим часом візьму мою Джейн. — Вона передала лордові дитину, сердито примовляючи: — Господи, Френсісе! Він же не мокрий! Не впусти його!
Узявши дівчинку в Люсі, вона запропонувала:
4
Надзвичайна (фр.).
5
Мадам та месьє, рекомендую вам сеньйора… (фр.)