Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Стільки, скільки ти пробудеш у Гантлі. Ґленкірк буде в Англії аж до весни.
— О, це з біса зручно, — пробурмотів Босвелл. — Та коли він обіцяв, що ми ще зможемо зустрітися, навряд чи мав на думці, що ти зможеш прожити зі мною, скільки схочеш. — Очі прикордонного лорда весело сяяли.
— Я робитиму те, що схочу, Босвелле! Якби я знала, що Леслі зможуть уникнути гніву Джеймі, зараз би втекла з тобою до Франції! І король, і мій чоловік це розуміють. На жаль, я зв’язана через Леслі. Вони всі гострять на мене зуби від самісінького мого повернення. Мій дядько Патрик, старий граф Сайтена, помер два роки тому, але його вдова, не змовкаючи, скімлить, що моя непристойна поведінка заганяє на слизьке її дорогоцінного графа Чарльза, одруженого із сестрою Ґленкірка Джанет. Коли я розповіла своїй матері всю правду про мій розрив із Патриком, вона дорікнула, що я не змогла пояснити йому, яку велику честь запропонував мені Джеймс Стюарт. Вона, будучи незайманою до першої шлюбної ночі й за все життя не знаючи жодного іншого чоловіка, крім мого батька, розводилася про те, яка це честь — бути коханкою короля! Мене нудить від них! Від них усіх! А проте я пов’язана з ними й повинна пожертвувати своїм щастям заради їхнього добробуту. Але, любове моя, життя моє, я не збираюся жертвувати оцим нашим часом із тобою. Коли ти покинеш Шотландію, я вже ніколи не побачу тебе. Я знаю це! Я відчуваю! Ми, звісно, приречені на розлуку, але я проведу цей час із тобою!
Його руки стислися навколо неї.
— Я розумію, що не зробив у цьому житті нічогісінько, щоб заслужити таке твоє кохання, солодка моя Катріоно Майрі.
Годинник на каміні пробив п’яту, і вона мовила:
— Господи! Ми ж спізнимося на вечерю! Що про нас подумають Ґордони? — Простягнувши руку, вона смикнула мотузочку дзвоника. Вивільняючись із його рук, підвелася.
Босвеллові перехопило дух від її досконалого тіла. Довге волосся тепер не закривало прегарних вигинів її спини. Він любився з багатьма жінками, але жодна з них не була варта навіть її нігтя. Він був не з тих чоловіків, що пишаються, діставши жінку, але він дуже пишався тим, що ця жінка кохала його.
З’явилася Сьюзен і скромно встановила ширму, за якою її господиня могла переодягтися. Камердинер, якому Ґордони доручили служити лордові Босвеллу, кинувся закривати найпотаємніші частини тіла графа, що встав зі сколошканого ліжка, однак зі спаленілих щік Сьюзен збагнув, що не встиг. Не знайшовши сили стриматися, Босвелл підморгнув маленькій служниці. Та мало не знепритомніла.
— Іди до біса, Френсісе! Досить дражнити Сьюзен! У неї через тебе з рук усе валиться. Ні, дитино. Отой кулон!
Босвелл одягнувся в кілт, і Кат уважно його оглянула.
— Не взяв би тебе кат, Френсісе, — весело мовила вона. — У тебе найкрасивіші ноги, які мені доводилося бачити в кілті.
Він пустотливо всміхнувся до неї.
— А в тебе, мадам, найкрасивіші… — Він помітив її застережний погляд, засміявся й кивнув. — Саме так, найкрасивіші, люба моя!
Вона безпорадно засміялася.
— Ти страшна людина! Веди вже мене на вечерю.
Вони спустились зі своєї вежі вниз, до зали, де на них чекали тільки Джордж і Генрієтта Ґордони. Граф Гантлі був упевнений, що Босвелл і Кат не зрадіють товариству, тож більше нікого не було.
Джордж Ґордон, якого називали Північним Півнем, був родичем короля. Кат зустрічалася з ним при дворі. Він мудро тримав свою дружину подалі від двору. Генрієтта Ґордон була малесенька, витончена, з м’яким ледь жовтуватим волоссям і величезними золотаво-карими очима. Вишукана й освічена, мала чарівні галльські манери й добре серце. їм із Кат Леслі знадобилося небагато часу, щоб потоваришувати.
Знаючи, що Босвелл пробуде в них усю зиму, вона запросила Катріону також залишитися. Потім з’ясувала, що, хоч графинині сини вже виїхали з дому, її дочки ще живуть з родиною, тож вона запропонувала і їм приїхати до Гантлі на Різдво та на Дванадцяту ніч. Коли Кат стала заперечувати, бо не хотіла, щоб Меґ залишалася сама, Генрієтта одразу ж запросила і вдову.
Домовилися, що Бесс, Аманда й Мораґ приїдуть на свята. А от Меґ покликали до Форбс Манор, до її молодшого сина Майкла та його дружини Ізабелли. Вона не часто з ними бачилась і вирішила, що кращої нагоди не буде. Стара графиня написала, що є, мовляв, одна незручність: близнятам доведеться поїхати в Гантлі. Меґ не хотіла, щоб вони залишалися в Ґленкірку із самими слугами.
Босвелл аж захлинався від захоплення.
— Наші діти! — повторював він. — Я побачу своїх дітей!