Любов дика та прекрасна

— Як на мене, вас не від Ґордонів треба захищати, мадам.

Вона всміхнулася.

— Коналле, мені не потрібен ніякий захист від мілорда Босвелла. Швидше йому може знадобитися захист від мене.

Коналл засміявся, незважаючи на свій настрій. Він давно втратив надію зрозуміти своїх господарів. Намагаючись щось утямити, він дедалі дужче почувався спантеличеним.

Вони заїхали у двір Гантлі, де Джордж Ґордон і його чарівна дружина-француженка Генрієтта чекали на них. Спішившись, Катріона тепло привіталася, але її очі неспокійно оглядали подвір’я. Лорд Ґордон засміявся.

— Він приїхав години дві тому, Кат, і дуже хотів скупатися. Мабуть, він іще не готовий тебе прийняти.

Аж раптом вона угледіла його на сходах. Якусь мить вони дивились одне на одного, мов заворожені. Кат ступила кілька кроків уперед, але потім ноги перестали її слухатись і вона поточилася. За якусь мить Френсіс опинився поруч із нею, підхопив її своїми сильними руками, і вона потонула в його глибоких блакитних очах. Її руки обвилися навколо його шиї, а його губи знайшли її рот. Усе навколо — двір, коні, слуги, Ґордони — розчинилося, коли вони до решти віддались одне одному. Жадібні та спраглі, їхні губи вимагали все більше й більше.

Цю чарівливу мить перервала Генрієтта Ґордон, коли, обернувшись до свого чоловіка, промовила:

— Але ж, Джордже! Ти не казав мені, що леді Леслі та лорд Босвелл знайомі. Я підготувала для них кімнати в протилежних крилах замку.

Френсіс Гепберн відірвався від Кат, і вони удвох розреготалися.

— Ох, Джордже, — піддражнила графиня Ґленкірка, — як ти міг забути, хоч це й така дрібничка?

Обличчя Гантлі виказувало каяття. Босвелл обережно поставив Кат на ноги.

— Серденько, ти вже можеш стояти? — запитав він.

— Так, Френсісе. Уже все гаразд.

Прикордонний лорд повернувся до господині і, взявши її маленьку пухку руку, усміхнувся.

— Рієтто, а які з двох покоїв просторіші?

— Леді Леслі. Я подумала, що з усім одягом і жіночими речами леді знадобиться більше місця. — Графиня Гантлі була спантеличена таким поворотом подій.

— То чи не могли б ви, коли ваша ласка, — проказав лорд Босвелл серйозно та ввічливо, — попрохати, щоб мої речі перенесли до леді Леслі? Нам урешті-решт знадобиться лише одне ліжко.

Він повернувся до господаря.

— Джордже, даруй нам нашу відсутність під час вечері. Ми з моєю леді не бачилися понад рік. Я певен, що ви нас зрозумієте. — І, поклавши руку на талію Кат, він повів її сходами вгору.

Генрієтта Ґордон обурено поглянула на свого чоловіка. Сміючись, він повів її в замок, і, коли розповів дружині трагічну історію Босвелла й Кат, вродлива графиня Гантлі мало не плакала.

— О, Джордже! Les pauvres! Джеймс Стюарт — il est un cochon![3] — вигукнула вона обурено і з цієї миті була на їхньому боці.

Босвелл терпляче чекав цілу годину, щоб залишитися наодинці з Кат. Вони не могли усамітнитись, доки слуги швендяли сюди-туди. Кат наказала, щоб для неї підготували гарячу ванну перед каміном. Вона була в захваті від прикрашеної малюнками з квітів порцелянової ванни. Принесли гарячу воду, і Сьюзен заметушилася, шукаючи олійку з гіацинтовим ароматом для ванни. Френсіса Гепберна звеселило те, як маленька покоївка вирядила всіх із кімнати і його також почала прохати вийти. Сміючись, він схопив її за талію та поглянув на неї згори вниз. Дівчина вся спаленіла, коли його очі безсоромно оглянули її.