Тягар пристрастей людських

Філіп знав, що у дні занять Фоне обідає у невеличкому ресторанчику на рю д’Одеса, і, похапцем проковтнувши свій обід, помчав туди, аби дочекатися чоловіка біля входу. Вештаючись туди-сюди людною вулицею, він нарешті помітив, як мосьє Фоне похнюплено наближається до нього. Кері страшенно нервував, та все ж змусив себе підійти.

— Pardon, monsieur[221], я хотів би поговорити з вами кілька хвилин.

Учитель кинув на нього швидкий погляд, упізнав, але, вітаючись, не усміхнувся.

— Говоріть, — наказав він.

— Я займаюся у вас уже близько двох років і хотів попросити чесної відповіді. Як ви гадаєте, чи варто мені продовжувати займатися живописом?

Філіпів голос злегка тремтів. Фоне продовжував іти, не підводячи погляду. Юнак дивився на його обличчя, але не помічав на ньому й тіні якихось емоцій.

— Не розумію.

— Я дуже бідний. Якщо у мене немає таланту, краще швидше знайти собі іншу справу.

— А самі ви не знаєте, чи маєте талант?

— Усі мої друзі переконані, що мають хист, але я знаю, що дехто з них помиляється.

Засмучені вуста художника викривилися у ледь помітній посмішці, і він запитав:

— Ви живете десь поблизу?

Філіп пояснив, де його студія. Фоне розвернувся.

— Ходімо туди. Покажете мені свої роботи.

— Зараз? — здивовано вигукнув юнак.

— Чому ні?

Кері не знайшов, що відповісти. Він мовчки йшов поруч із майстром і кепсько почувався. Йому ніколи не спадало на думку, що Фоне захоче просто тут і зараз подивитися на його роботи; хлопець гадав, що зможе якось підготуватися, запитає вчителя, чи той не заперечуватиме проти якоїсь майбутньої дати, а може, навіть дозволить принести картини до своєї майстерні. Кері тремтів від напруження. У глибині душі йому хотілося, щоб Фоне поглянув на його роботи, і на його устах з’явилася довгоочікувана усмішка, щоб учитель потиснув йому руку і сказав: «Pas mal[222]. Продовжуйте, друже мій. У вас талант, рідкісний талант». Філіпове серце тануло від цієї думки. Оце так полегшення, оце так радість! Тоді б йому вистачило сміливості; хіба лякають когось труднощі, злидні та негаразди, якщо попереду майорить досяжна мета? Він так важко працював, буде жорстоко, якщо все його працелюбство виявиться марним. Аж раптом, здригнувшись, Філіп пригадав, як ці самі слова казала йому Фанні Прайс. Вони наблизилися до будинку, і хлопця накрило хвилею паніки. Якби йому вдалося наважитися, він одразу попросив би Фоне піти геть. Йому не хотілося знати правду. Вони увійшли всередину, і concierge передала Філіпові листа. Він глипнув на конверт і впізнав почерк дядька Вільяма. Фоне йшов сходами за ним слідом. Кері не міг вигадати, що сказати, а вчитель мовчав, і тиша діяла на нерви. Усередині викладач сів, а Філіп, не кажучи жодного слова, поставив перед ним картину, яку відмовилися прийняти в Салон. Фоне кивнув, але продовжував мовчати, і тоді Кері показав йому два портрети Рут Челіс, кілька пейзажів, які він намалював у Море, і численні етюди.