Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Філіп замислився про чоловіка, котрий готовий був пожертвувати усім — затишком, домом, грошима, коханням, честю, обов’язком — заради можливості передати на полотні свої враження від світу. Це був видатний крок, але йому самому не вистачило б сміливості.
Подумавши про Кроншоу, Філіп згадав, що не бачив його цілий тиждень, і, попрощавшись із Клаттоном, почвалав до кафе, де завжди можна було знайти письменника. Протягом перших кількох місяців, проведених у Парижі, Філіп вважав кожне чоловікове слово одкровенням, однак незабаром практично налаштованому хлопцю набридли теорії, які ніколи не втілювалися в життя. Тоненька збірка віршів Кроншоу не здавалася Кері гідним результатом убогого існування. Філіп ніяк не міг позбутися інстинктів середнього класу, з якого походив; а злидні й літературна поденщина, якою займався чоловік, щоби прогодувати душу й тіло, монотонне існування між брудним горищем і столиком у кафе не викликали поваги. Кроншоу був достатньо кмітливим і здогадувався, що юнак його зневажає, тож іронічно глузував із його міщанських поглядів, наче й жартома, але часом досить уїдливо.
— Ви — бізнесмен, — казав він Філіпу, — вам хочеться інвестувати життя в цінні папери, які даватимуть три відсотки річних. А я марнотратник і розтринькую свій капітал. Я витрачу останнє пенні з останнім ударом серця.
Ця метафора роздратувала Філіпа, адже дозволяла його співрозмовнику прибрати романтичної пози й кидала тінь на його власний світогляд, який інстинктивно здавався хлопцеві правильнішим, хоча він і не міг пояснити цього словами.
Утім, цього вечора Філіп вагався і хотів поговорити про себе. На щастя, вже було досить пізно, і стосик тарілочок на столі біля Кроншоу, які позначали випите, підказував, що письменник готовий незалежно розглянути будь-яке питання.
— Цікаво, що ви можете мені порадити, — несподівано озвався Філіп.
— Ви однаково не дослухаєтеся до моїх порад, чи не так?
Юнак нетерпляче здвигнув плечима.
— Здається, з мене ніколи не вийде доброго художника. А бути посередністю немає сенсу. Я розмірковую, чи не покинути все.
— То що вам заважає?
Кері на мить завагався.
— Здається, я люблю це життя.
Безтурботне кругле чоловікове обличчя раптом спотворилося. Кутики рота несподівано стиснулися, тьмяні очі глибоко запали в орбітах; чоловік враз зробився якимсь згорбленим та старим.
— Таке життя? — вигукнув він, оглядаючи кафе, в якому вони сиділи. Голос його злегка затремтів. — Якщо можете вирватися з нього, робіть це негайно.
Філіп здивовано витріщився на співрозмовника, але, як завжди, знітився від прояву емоцій і відвів погляд. Він знав, що став свідком трагедії загубленого життя. Запала тиша. Філіп знав, що Кроншоу пригадує власне життя і, напевно, у пам’яті постають яскраві сподівання юності та розчарування, від яких поблякли кольори; одноманіття злидарських насолод і безпросвітне майбутнє. Погляд Філіпа застиг на стосику тарілочок, і він знав, що Кроншоу теж не зводить із нього очей.
51
Минуло два місяці. Філіп продовжував розмірковувати з цього приводу, і йому здавалося, що справжні художники, письменники, музиканти мають всередині якусь силу, що змушує їх цілковито зануритися у творчість і неминуче підпорядкувати життя мистецтву. Піддаючись її впливу, митці навіть не помічають, що ними керує звичайний інстинкт, а непрожите життя витікає крізь пальці. Однак Філіп відчував, що життя слід прожити, а не зобразити його, і юнакові хотілося отримати від нього якомога більше вражень і вполювати усі запропоновані ним емоції. Нарешті він наважився на рішучий крок і, жадібно сподіваючись на результат, вирішив одразу взятися до справи. На щастя, наступного дня до студії мав завітати Фоне, і Кері вирішив відверто запитати майстра, чи слід йому продовжувати займатися живописом. Кері ніколи не забував безжальної поради, котру художник дав Фанні Прайс. Але він мав рацію. Філіпу так і не вдалося позбутися думок про дівчину. Без неї студія здавалася незнайомою, і час від часу жест котроїсь із жінок, що працювали там, або чиясь інтонація змушували Кері раптово здригнутися, нагадавши йому про Фанні: тепер, коли дівчини не стало, її присутність відчувалася тут гостріше, ніж за життя. Міс Прайс часто снилася Філіпу, і він просинався від власного крику. Жахливо було думати про всі страждання, які їй довелося стерпіти.