Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Вікарій відповів трохи в’їдливо, а містер Ґрейвс озвався, як здалося вдівцю, занадто самовпевнено для таких обставин. Вочевидь, справи зайшли далеко, якщо він не може самостійно вибрати напис для могили дружини. Запало мовчання, а потім розмова торкнулася справ парафії. Філіп вийшов у садок і запалив люльку. Він сів на лавицю і несподівано істерично розреготався.
Минуло декілька днів, і дядько висловив сподівання, що Філіп проведе наступні тижні в Блекстейблі.
— Так, мене це влаштовує, — погодився Філіп.
— Гадаю, не станеться нічого страшного, якщо ти повернешся до Парижа у вересні.
Філіп не відповів. Він багато думав про слова Фоне, але так нічого і не вирішив, тому не хотів заводити мову про майбутнє. Якщо він припинить займатися мистецтвом через те, що не може досягнути в ньому досконалості, це буде виглядати благородно, але, на жаль, тільки для нього: всі інші вважатимуть, що хлопець примирився з невдачею, а йому не хотілося визнавати поразку. Кері був упертим, і підозри, що в нього немає до чогось хисту, лише змушували його долати перешкоди і попри все рухатися точнісінько в тому напрямку. Він не міг змиритися з думкою, що друзі кепкуватимуть з нього. Це могло б завадити йому здійснити рішучий крок і покинути навчання, але в новій обстановці вся ситуація виглядала по-новому. Перетнувши Ла-Манш, Філіп (як і багато інших людей) виявив, що речі, які здавалися вагомими, тепер виглядають особливо незначними. Життя, котре там видавалося таким чудовим, що серце мало не зупинялося, тепер виглядало безглуздим; Філіп з огидою згадував про кафе, про ресторани з абияк приготованою їжею, про їхнє вбоге животіння. Його більше не хвилювало, що думають про нього друзі: софістика Кроншоу, шляхетність місіс Оттер, претензійність Рут Челіс, вічні сварки Лоусона і Клаттона — все це йому остогидло. Кері написав Лоусонові й попросив надіслати всі його пожитки. Їх привезли за тиждень. Розпаковуючи картини, хлопець помітив, що розглядає їх без жодної емоції. Цей факт його зацікавив. Дядько страшенно хотів побачити племінникові роботи. Попри те що раніше чоловік рішуче забороняв Філіпу їхати в Париж, тепер він ставився до цього терпляче. Вікарія цікавило студентське життя, і він невтомно розпитував про нього Філіпа. Правду кажучи, містер Кері навіть пишався, що племінник — художник, і завжди вихвалявся ним перед іншими. Він захоплено розглядав намальовані з натури етюди, котрі показував йому хлопець. Якось Філіп поклав перед дядьком портрет Міґеля Ахурії.
— Чому ти намалював його? — поцікавився містер Кері.
— О, мені потрібна була модель, і його обличчя здалося цікавим.
— Якщо в тебе немає інших справ, чому б тобі не намалювати мене?
— Тобі буде нудно позувати.
— Навпаки, думаю, що мені сподобається.
— Подивимося, що можна зробити.
Дядькове марнославство забавляло Філіпа. Зрозуміло було, що чоловік мало не вмирає від бажання отримати власний портрет. Він не міг проґавити нагоду отримати щось задурно. Два чи три дні він сипав туманними натяками, звинувачував Філіпа в ледарюванні, цікавився, коли той візьметься до роботи, а потім почав розповідати всім знайомим, що Філіп збирається його намалювати. Нарешті пішов дощ, і після сніданку дядько запитав.
— Ну, як ти ставишся до того, щоб почати малювати мене просто сьогодні вранці?
Філіп відклав книжку, яку читав, і відкинувся на стільці.
— Я покинув заняття живописом, — оголосив він.
— Чого раптом? — недовірливо перепитав дядько.
— Не бачу сенсу в тому, щоб бути посереднім художником, і дійшов висновку, що досягнути чогось більшого мені не вдасться.
— Ти мене дивуєш. До поїздки в Париж ти вважав себе генієм.
— Я помилявся, — зізнався Філіп.
— На мою думку, якщо берешся до якоїсь професії, потрібно мати гонор і ціле життя займатися нею. Мені здається, тобі просто не вистачає наполегливості.
Філіпа трохи роздратувало, що дядько не розуміє, скільки героїзму в його рішенні.
— «За двома зайцями поженешся, жодного не впіймаєш», — процитував дядько. Філіп понад усе ненавидів саме це прислів’я, воно здавалося йому абсолютно безглуздим. Вікарій частенько повторював його, сперечаючись із хлопцем щодо його рішення покинути займатися бухгалтерською справою. Ось і зараз опікун згадав про ту ситуацію.
— Знаєш, ти вже не хлопчик, і мусиш попіклуватися про те, щоби влаштуватися. Спочатку ти наполягав, що хочеш бути аудитором, потім тобі це набридло і ти вирішив стати художником. А тепер, маєш тобі, ти знову передумав. Все це свідчить про… — Чоловік на мить замовк, замислившись, на яку саме ваду в характері це вказує, і Філіп закінчив речення замість нього: