Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Запала тиша, Клаттон із неабияким апетитом накинувся на їжу, котру поставили перед ним. Філіп палив дешеву цигарку й уважно розглядав друга. Грубо висічена голова, наче камінь не піддавався різцю скульптора, скуйовджена копиця темного волосся, великий ніс, масивна нижня щелепа — все це свідчило про неабияку силу юнака, та все ж Кері чомусь здавалося, що за цією маскою ховається дивна слабкість. Відмова Клаттона показувати свої роботи, можливо, була продиктована виключно марнославством: хлопець не зносив чужої критики і не хотів ризикувати, отримавши відмову Салону; йому хотілося зажити слави справжнього майстра, а не порівняння з іншими художниками, після якого могла понизитися його самооцінка. За вісімнадцять місяців їхнього з Кері знайомства Клаттон став жорстокішим і сумнішим; його дратував легкий успіх тих, хто змагався зі своїми товаришами, попри те, що сам хлопець робити це відкрито не наважувався. На Лоусона йому не вистачало терпіння, і вони вже не дружили так близько, як було тоді, коли Філіп із ними познайомився.
— Із Лоусоном все гаразд, — казав Клаттон зверхньо, — він повернеться до Англії, стане модним портретистом, зароблятиме десять тисяч на рік і буде академіком ще до сорока років. Портрети ручної роботи для шляхти і дрібних дворян!
Філіп теж зазирав у майбутнє і бачив Клаттона, старшого на двадцять років, сумного, самотнього, здичавілого й нікому не відомого, він досі мешкає в Парижі, застрягши в цьому житті, керує своїм злим язиком маленьким cénacle[219], веде війну із самим собою та світом через свою жагу досконалості, якої не вдається досягнути; малює мало і, напевно, врешті-решт спивається. Останнім часом Філіпа захопила думка, що єдине дане нам життя слід прожити успішно, однак під успіхом розумів не багатство чи славу; він сам точно не знав, що вкладає у це поняття, можливо, отримання різноманітного досвіду або якнайкраще втілення своїх можливостей. Йому здавалося очевидним, що життя, якого, схоже, прагнув Клаттон, приречене на занепад. Єдиним його виправданням можуть стати безсмертні шедеври. Кері пригадав хитромудру метафору Кроншоу про життя, схоже на перський килим (Філіп частенько про неї думав), але письменник зі своїм гумором фавна відмовився пояснювати її зміст: він повторював, що кожен має знайти його самостійно, інакше той втрачає цінність. Саме на цьому бажанні досягти в житті успіху росла Філіпова невпевненість, чи справді він хоче продовжити мистецьку кар’єру. Але Клаттон раптом знову заговорив:
— Пам’ятаєте, я розповідав про чолов’ягу, з яким познайомився в Бретані? Нещодавно зустрів його тут. Він збирається на Таїті[220]. Увесь світ його більше не обходить. Раніше він був Brasseur d’affairs, здається, англійською це називається біржовий брокер; у нього була дружина і родина, він непогано заробляв. І пожертвував усім, аби стати художником. Просто покинув усе, оселився в Бретані й почав малювати. Грошей він не мав і мало не помер від голоду.
— А що сталося з його дружиною та дітьми? — поцікавився Філіп.
— Ох, їх він теж покинув. Залишив самостійно помирати від голоду.
— Звучить, як дуже ниций вчинок.
— Ох, мій любий друже, якщо ви хочете бути джентльменом, вам доведеться забути про те, щоби стати митцем. У цих двох немає нічого спільного. Часом доводиться чути про чоловіків, які малюють халтуру, щоб утримувати літню матір, — що ж, це доводить, що вони гарні сини, але не виправдовує написаного ними мотлоху. Такі люди — звичайні баришники. Натомість митець віддав би матір до богадільні. Я знаю одного письменника, який розповідав мені, що його дружина померла під час пологів. Він кохав її і мало не збожеволів від горя. Однак, сидячи біля її ліжка і спостерігаючи, як вона помирає, він запам’ятовував, як саме виглядає дружина і що відчуває він сам. Не надто по-джентльменськи, еге ж?
— То ваш друг гарний художник?
— Ні, поки що ні. Він малює, як Пісарро. Ще не знайшов себе, але він добре відчуває колір і розуміється на декорації. Та річ не в цьому. Головне — почуватися художником, а йому це властиво. Він повівся, як справжній мерзотник із дружиною та дітьми, він завжди поводиться, як справжній мерзотник; те, як він ставиться до людей, які йому допомогли, — а часом лише добре серце друзів рятувало його від голодної смерті — просто огидно. Але так сталося, що він — геніальний художник.
219
Гуртком (фр.).
220
Йдеться про Поля Гогена — французького художника-імпресіоніста, чиї картини вважаються одними з найдорожчих у світі.