Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
За радянської доби влада, щоб скомпрометувати українську визвольну боротьбу, залучала найвідоміших і найталановитіших українців до пропаганди. Письменники створювали антинаціоналістичні романи й повісті, писали есе й трактати, поети присвячували цілі поеми борцям із клятим націоналізмом. Після здобуття Україною незалежності 1991 року все стало навпаки: ідеалізація діяльності ОУН і УПА заважала встановленню об’єктивної, реальної картини того, що відбувалося в 40-50-х роках XX століття.
Тому й сидить Сашко Тесля в архіві СБУ годинами, днями, тижнями. Йому треба знати все про ті події, як там було насправді. Бо в його романі немає місця фальшу та неправді. Але чи ж усе те, що стосувалося тієї ж таки правди, давали Сашкові Теслі працівники архіву?
Якось до письменника підійшов Іван Іванович — ветеран, який уже майже двадцять років працює в архіві після того, як пішов на пенсію. Історик за освітою, він до ладу вивчив усі розділи, занички архіву, чудово орієнтувався в документах, знав, де і що шукати.
Олександре Григоровичу, — звернувся він до Теслі, - я знаю, що ви не курець. Але ходімо зі мною, я покурю й вам дещо розповім.
Вони вийшли в коридор, стали біля вікна — суто бутафорського, бо архів СБУ насправді міститься в підвальній частині будинку на вулиці Золотоворітській.
Я бачу, які документи вас цікавлять. Але у вас не буде повної картини, якщо не дізнаєтеся, як насправді загинув командир УПА генерал Шухевич. Ви б, напевне, хотіли це знати, чи не так?
— Звичайно, хотів би. Але мені сказали, що про це невідомо і жодних документів щодо цього в архіві СБУ немає.
— Це неправда. Я їх не лише бачив, а й слухав записані на відео власні свідчення одного з безпосередніх учасників операції із захоронення загиблого Шухевича в 1950 році. Чого кажу «операції», бо захоронення Чупринки відбувалося саме так…
4
«Холодний березневий дощ падав недовго, але встиг намочити все навкруги. І села, і поля. І ліси. Дрова на полуторку навантажили за кільканадцять хвилин, хоча мокрі двометрові цурки сковзали в солдатських руках, іноді зриваючись і боляче б’ючи по ногах.
Куди везти ті дрова й що з ними робити — не солдатське діло. Прийде час — начальство скаже. Старшим машини сьогодні призначено не якогось там єфрейтора чи сержанта. Поруч із водієм у кабіні вмостився лейтенант держбезпеки Проскуров. Шість солдатів строкової служби військ НКВД розмістилися в кузові на мокрих колодах. Мовчки курили: лейтенант дозволив.
Вечоріло. Після майже двогодинного чекання на узліссі до цієї групи приєдналася ще одна вантажівка. Її кузов, на відміну від полуторки з дровами був, затягнений брезентом.
Старший цієї машини, майор держбезпеки Хрунько, зіскочив з кузова й неголосно промовив:
— Покличте Проскурова.
Солдати затарабанили по кабіні. Виліз лейтенант. Підійшов до майора. Той дістав з планшета якийсь папір, розгорнув. Тикаючи пальцем в аркуш, сказав:
— Поїдемо ось цією дорогою. Ви — попереду. Доберемося до Збруча, заїдемо ось сюди, в лісочок. Я там уже був. Перед лісом перестроїмося. Я покажу дорогу. Діємо, як домовилися. На місці притримуємося чіткого порядку — що спочатку робимо, що потім. Кожен повинен зробити свою частку роботи. До іншого — зась. Проінструктуй ще раз своїх бійців. Мої, що робити, знають добре. На місці — не розмовляти, не курити, бути дуже уважними. Зброю тримати напоготові. Хоч про нашу операцію ніхто зі сторонніх не знає — все може бути. їдьмо.
Рухалися досить повільно, тому до місця добиралися години півтори. Зустрічні люди майже не звертали на них уваги: кого після війни здивуєш військовими машинами із солдатами в кузові. Та ще й із дровами.
До Збруча під’їхали, коли над річкою вже згустилися сутінки. Спочатку розвантажили полуторку. Машина від’їхала, а солдати стали в радіусі десяти метрів навколо купи дров, яку спорудили у формі піраміди зі зрізаним верхом. Під’їхала друга машина. Відкинули брезент. З кузова спочатку вистрибнули чотири солдати, відкинули задній борт. Ще чотири бійці подали їм з кузова щось важке, загорнуте в солдатський плащ-намет, і теж сплигнули на землю.