Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Не знаю, мені чомусь здається, що ви гарний і справедливий.
— Чому це тобі така блаженна думка прийшла в голову? — роздратовано запитав хлопець. — Не здогадуєшся, що було кілька хвилин тому в дворі комуняки, де ти жила?
Аня опустили очі й заплакала. Хлопець мовчки дивився на тієї. За якийсь час дівчина трохи заспокоїлася і, ще схлипуючи, промовила:
— Могли б і мене там, разом із ними…
— Я ж сказав — не час. Я зараз відведу тебе в інше село, там у мене є вірні люди. Вони відправлять тебе до Львова. Підеш у відділ освіти й попросишся додому. Якщо не погодяться, попроси, щоб залишили тебе в місті. Хоч бий у районному.
Вони йшли лісовими стежками години зо дві. Нарешті показалася невеличка хатка, вікна якої не світилися. Хлопець тихенько постукав у шибку.
— Це Крук, — промовив.
Двері тихо рипнули, й Аня з хлопцем опинилися в невеличкій кімнатці з земляною підлогою. Позаяк світла не засвічували, Аня навіть не бачила, з ким пошепки спілкувався її рятівник.
— Надіюся, більше ми не зустрінемося, — сказав сухо хлопець. — Будь здорова».
З
Попри публічні заяви керівництва Служби безпеки про те, що доступ до архівів спецслужби вільний і охочі можуть ознайомитися з будь-якими документами, потрапити у святая святих не так просто. Наївний журналіст чи науковець місяцями чекатиме дозволу на ознайомлення з бажаними матеріалами. Може, ніколи й не дочекатися позитивного рішення.
Сашкові Теслі пощастило. Богдан Данилович Зорій не лише підказав, як правильно написати листа в СБУ, а й поїм див письменникові, до кого звернутися безпосередньо, щоб допустили до архіву. Звичайно, полковник попередньо телефонував своєму «корешу» — начальникові архіву Житнику — і той підготував Сашкові потрібні документи, виділив окремий кабінет, де той працював цілісінькі дні. До Теслі «прикріпили» співробітника — Петра Карповича, який виконував майже всі побажання письменника.
Тесля знав, що лише завдяки знайомству з полковником Зорієм йому надано привілеї, і цінував це. Те, що не кожен може отак працювати в архіві, письменник розумів; але він мав благородну мету й собі прощав, намагався не зосереджуватися на деяких моральних аспектах свого привілейованого становища.
Тесля вивчав архівні документи часів непримиренної боротьби радянської влади з оунівським підпіллям під час Другої світової війни і після неї. Те, з чим ознайомився Сашко в архіві СБУ, його не лише дивувало, а й шокувало. Він ніколи не дізнався б, що події, про які він багато чув і читав, відбувалися зовсім не так, як він собі уявляв.
Документів, що їх заносив уранці до кабінету Петро Карпович, було стільки й таких, що Сашко не знав, за які з них братися спочатку, а ознайомлення з якими можна перенести на потім. Це були документи, вилучені енкаведистами зі схронів підпільників, вояків Української повстанської армії, та з конспіративних квартир підпілля ОУН.
Траплялися дні, коли Тесля тільки читав документи, не робив жодних записів. Просто читав, і все. Він не міг відірватися від текстів — таке все незвичайне, незвичне, нове і… страшне. Ось і тепер перед ним лежала пропагандивна листівка, знайдена колись чекістами в одному зі схронів оунівського підпілля.
«БІЙЦІ І КОМАНДИРИ УПА, ЧЛЕНИ РЕВОЛЮЦІЙНО- ВИЗВОЛЬНОГО ПІДПІЛЛЯ
Минає п’ять літ з того часу, як член Організації Українських Націоналістів Остап почав на Поліссі організовувати збройні групи для боротьби з окупантами України. Маленькі ці групки, борючись рівночасно з німцями й більшовицькими партизанами, дали початок новим формам визвольно-революційного руху — Українській Повстанчій Армії. Через кілька місяців рух цей поширився на все Полісся, Волинь, Галичину та більшу частину Правобережжя. Цілий 1943 рік та перша частина 1944 року ознаменовані боротьбою УПА на два фронти. На протинімецькому фронті УПА добилася повного припинення вивозу українського населення на роботу в Німеччину та унеможливила господарське пограбування народу. На протибільшовицькому фронті не допустила заливу українських теренів більшовицькою партизанкою. Не хто інший, як сама УПА в цілому ряді переможних боїв розбила орди сталінських гунів, що нестримно пересувалися з північного сходу на підбій Європи.
У другій половині 1944 року всі українські землі опинилися вже під більшовицькою окупацією. Почався новий період боротьби УПА за «бути чи не бути» українському народові. Перша спроба фізично винищити український народ, кинувши його в лави імперіалістичних фронтів, окупантові не повелася. За закликом революційного підпілля, під охороною УПА українцям вдалося оминути пастки. Не вдалося також окупантові вигнати українське населення на нові каторжні роботи в СССР. Бачачи політично-бойові успіхи УПА та симпатії українського народу на її боці, не наважився окупант ще й до сьогодні провести повного економічного пограбування народу шляхом загнання селянства в сталінські колгоспи.