Повітряний замок, що вибухнув

— Адже ти запитав.

— Так. Але я ж лікар і вивчав психіатрію. Чому ж ти зі мною розмовляєш? Чи означає це, що ти відчуваєш до мене деяку частку довіри?

Вона не відповіла.

— Тоді я розумітиму це саме так. Я хочу, щоб ти знала: ти — моя пацієнтка. Отже, я працюю на тебе, а не на когось іншого.

Вона поглянула на нього з підозрінням. Він трохи посидів мовчки, дивлячись на неї, потім заговорив невимушеним тоном:

— З медичної точки зору ти більш-менш здорова. Тобі потрібно ще кілька тижнів реабілітації. Але, на жаль, ти вже достатньо видужала.

— На жаль?

— Так. — Він злегка посміхнувся. — Ти почуваєш себе занадто добре.

— Що ти маєш на увазі?

— Це означає, що в мене немає жодних законних підстав утримувати тебе тут і, отже, прокурор зможе скоро зажадати, щоб тебе перевезли до слідчого ізолятора в Стокгольмі, чекати на суд, який відбудеться через шість тижнів. Гадаю, що запит надійде вже наступного тижня. А отже, Петеру Телебор’яну випаде нагода тебе оглянути.

Вона завмерла в ліжку. Андерс Юнассон розгублено поглянув на неї, нахилився, поправив їй подушку, а потім заговорив таким голосом, ніби роздумував уголос:

— У тебе немає ні головного болю, ні підвищеної температури, значить, доктор Ендрін тебе, очевидно, випише.

Він раптом підвівся.

— Дякую, що поговорила зі мною. Я зайду до тебе до того, як тебе перевезуть.

Він уже дійшов до дверей, коли Лісбет погукала:

— Докторе Юнассон.

Він обернувся до неї.

— Дякую.

Він ще раз коротко кивнув, а потім вийшов і замкнув двері.