Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Але всі вони були Computer Wizards[40] і, безумовно, володіли мистецтвом створення комп’ютерних вірусів. Їх також не доводилося довго упрошувати проводити спеціальні кампанії, якщо того вимагала ситуація. Кілька років тому одного громадянина Республіки хакерів, який узагалі-то працював програмістом у Каліфорнії, один успішний дотком нагрів на патенті та ще й мав нахабство подати на нього до суду. Це привело до того, що всі активісти Республіки хакерів протягом півроку з гідною подиву енергією зламували і псували кожен комп’ютер, що належав цій фірмі. Всі їхні комерційні таємниці та електронні повідомлення — разом з кількома сфабрикованими документами, з яких виходило, що генеральний директор фірми ухиляється від податків, — із задоволенням викладалися в Інтернеті разом з інформацією про таємну коханку генерального директора і фотографіями зі свята в Голлівуді, де він нюхає кокаїн. Через півроку фірма збанкрутувала, але ще кілька років по тому дехто із злопам’ятливих членів «народної міліції» Республіки хакерів займався тим, що періодично розоряв колишнього генерального директора.
Якби чоловік п’ятдесят кращих хакерів світу вирішили би спільними зусиллями напасти на яку-небудь державу, вона, мабуть, вижила б, але зазнала б відчутних утрат. Досить було Лісбет дати відмашку, і ці втрати, очевидно, обчислювалися б мільярдами. Вона трохи подумала.
«Поки не треба. Але якщо справи підуть не так, як мені хочеться, я попрошу про допомогу».
«Лише скажи», — написав Dakota.
«Давненько ми не сварилися з яким-небудь урядом», — сказав Mandrake.
«Я пропоную задати зворотний хід системі внесення податкових платежів. Створити програму, скроєну під таку маленьку країну, як Норвегія», — написав Bambi.
«Чудово, але Стокгольм знаходиться у Швеції», — написав Trinity.
«Все одно. Можна зробити так…»
Відкинувшись на подушку, Лісбет Саландер з кривою посмішкою і стежила за розмовою, і роздумувала над тим, чому вона, людина, якій так важко говорити про себе з людьми при особистій зустрічі, може спокійнісінько видавати найсокровенніші таємниці зборищу зовсім незнайомих ідіотів в Інтернеті. Але якщо Лісбет Саландер і почувала себе частиною якоїсь сім’ї і колективу, то лише спілкуючись з оцими кінченими психами. Насправді ніхто з них не міг їй допомогти в її проблемах із шведською державою. Проте вона знала, що, якщо буде потрібно, вони влаштують яку-небудь відповідну силову акцію, не шкодуючи часу та енергії. Через них вона також могла організувати собі притулок за кордоном. Адже саме завдяки контактам Чуми в Інтернеті їй вдалося роздобути норвезький паспорт на ім’я Ірене Нессер.
Лісбет абсолютно не знала, які громадяни Республіки хакерів із себе, і мала лише неясне уявлення про те, чим вони займаються поза Мережею — щодо цього громадяни навмисно темнили. Наприклад, SixOfOne стверджував, що він — темношкірий американський громадянин з католицької сім’ї, яка проживає у Торонто, в Канаді. Але з таким же успіхом це могла бути біла жінка-лютеранка, що живе в Шьовде, у Швеції.
Краще за всіх Лісбет знала Чуму, який колись відрекомендував її «сім’ї», — без поважних рекомендацій членом цієї ексклюзивної компанії не міг стати ніхто. Для вступу до клубу потрібне було також особисте знайомство з ким-небудь із громадян — у її випадку це був Чума.
У Мережі Чума вважався розумним і успішним у соціальному плані громадянином. Насправді ж він був надзвичайно огрядним, непристосованим до життя тридцятилітнім пенсіонером-інвалідом, що мешкав у стокгольмському районі Сундбюберґ. Він дуже рідко мився, і у нього в квартирі пахло як у мавп'ятнику. Відвідувала його Лісбет лише зрідка. Їй цілком вистачало спілкування з ним у Мережі.
Поки розмова в чаті все ще тривала, Оса завантажила пошту, що прийшла на її особисту поштову скриньку в Республіці хакерів. Одне з повідомлень, надіслане громадянином Отрутою, мало покращену версію її програми «Асфіксія 1.3», що лежала на відкритому доступі для всіх громадян Республіки в Архіві. За допомогою цієї програми Лісбет могла контролювати в Інтернеті комп’ютери інших людей. Отрута пояснював, що з успіхом користується програмою і що його доповнена версія включає останні версії Unix, Apple і Windows. Лісбет коротко подякувала йому за доповнення.
Наступної години, коли в США день схилявся надвечір, до чату підключилося ще з півдюжини «громадян», які привітали Осу з поверненням додому і долучилися до дискусії. Коли Лісбет нарешті вирішила вийти з Мережі, йшлося про те, як можна змусити комп’ютер шведського прем’єр-міністра посилати люб’язні, але абсолютно ідіотські повідомлення іншим главам урядів, і навіть організувалася робоча група, якій належало внести в це питання ясність. На завершення Лісбет написала коротке повідомлення:
40
Комп’ютерними магами (англ.).