Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Вона похитала головою.
— Тягне?
— Трохи.
— Думаю, тобі треба більше тренувати м’язи плеча.
— Коли сидиш під замком, це важко.
Він усміхнувся:
— Це не назавжди. Ти робиш вправи, як велить терапевт?
Вона знову відповіла кивком.
Він дістав стетоскоп і ненадовго притис його до власної руки, щоб зігріти. Потім сів на край ліжка, розстебнув її нічну сорочку, послухав серце і зміряв пульс. Затим попросив її нагнутися вперед, приставив стетоскоп до спини і послухав легені.
— Покашляй.
Вона покашляла.
— Гаразд. Можеш застебнути сорочку. З медичної точки зору ти більш-менш відновилася.
Лісбет кивнула. Вона чекала, що тепер він підведеться і пообіцяє заглянути через кілька днів, але він залишився сидіти і досить довго сидів мовчки, здавалося над чимось роздумуючи. Лісбет терпляче чекала.
— Знаєш, чому я став лікарем? — раптом запитав він.
Вона похитала головою.
— Я з робітничої родини. Мені завжди хотілося стати лікарем. Хлопчаком я збирався бути психіатром. Я був страшенно розумний.
Як тільки він згадав слово «психіатр», Лісбет раптом поглянула на нього з пильною увагою.
— Але я не був упевнений, що впораюся із заняттями. Відразу після закінчення гімназії я вивчився на зварника і майже рік пропрацював на цій роботі.
Він кивнув, немов хотів підтвердити, що все так і було.
— Я вважав гарною ідеєю мати щось у запасі на випадок, якщо не зумію завершити медичну освіту. Між зварником і лікарем не така вже велика різниця. В обох випадках доводиться щось лагодити. Ось тепер я працюю в Сальгренській лікарні і лагоджу таких, як ти.
Вона насупила брови, з підозрінням подумавши, чи не глузує він з неї. Але вигляд у нього був цілком серйозний.
— Лісбет… я хотів би знати…
Він так надовго замовк, що Лісбет уже ладна була запитати, що йому треба, але стрималася і терпляче чекала.
— Я хотів би знати, чи не розсердишся ти, якщо я попрошу дозволу поставити тобі особисте питання. Я хочу запитати як приватна особа. Тобто не як лікар. Я не буду записувати твою відповідь і обіцяю ні з ким її не обговорювати. Якщо не захочеш, можеш не відповідати.
— Що?
— Це неделікатне й особисте питання.
Вона поглянула йому в очі.
— Відтоді як тебе в дванадцять років запроторили до лікарні Святого Стефана в Упсалі, коли якийсь психіатр намагається з тобою поговорити, ти відмовляєшся відповідати навіть на звертання. Чому?
Очі Лісбет Саландер трохи потемніли. Дві хвилини вона просто дивилася на Андерса Юнассона позбавленим будь-якого виразу поглядом і мовчала.
— Чому тебе це цікавить? — нарешті спитала вона.
— Чесно кажучи, сам гаразд не знаю. Думаю, що я намагаюся де в чому розібратися.
Її рот злегка скривився.
— Я не розмовляю з психлікарями, бо вони ніколи не слухають те, що я кажу.
Андерс Юнассон кивнув і раптом розсміявся.
— Гаразд. Скажи мені, що ти думаєш про Петера Телебор'яна?
Андерс Юнассон вимовив це ім’я так несподівано, що Лісбет майже здригнулася. Її очі помітно звузилися.
— Якого біса, ти ставиш двадцять запитань! Що тобі треба?
Її голос несподівано став сухим і жорстким, як наждачний папір. Андерс Юнассон схилився до неї так близько, що майже вторгся на її особисту територію.
— Тому що… як ти там висловилася… психлікар на ім’я Петер Телебор’ян, досить відома в моїй професії людина, за останні дні двічі настійно домагався від мене дозволу тебе відвідати.
Лісбет раптом відчула, як по спині пробігли мурашки.
— Суд призначить його проводити судово-психіатричну експертизу щодо тебе.
— І?
— Мені Петер Телебор'ян не подобається. Я йому відмовив. Востаннє він без попередження прийшов сюди, у відділення, і намагався прорватися до тебе через медсестру.
Лісбет стиснула губи.
— Його дії були трохи дивними і дещо надто наполегливими, щоб справити прихильне враження. Тому я хочу знати, що ти про нього думаєш.
Цього разу настала черга Андерса Юнассона терпляче чекати на репліку Лісбет Саландер.
— Телебор’ян — покидьок, — сказала вона нарешті.
— Між вами є щось особисте?
— Можна сказати, що так.
— Я також мав розмову з однією адміністративною особою, якій, так би мовити, хотілося, щоб я пропустив до тебе Телебор’яна.
— І?
— Я запитав, чи має він медичну освіту, яка б дозволила оцінювати твій стан, і запропонував йому забиратися геть. Щоправда, у більш дипломатичних виразах.
— Добре.
— Останнє питання. Чому ти мені це розповідаєш?