Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Мені тут дещо спало на думку, — сказала Моніка.
— Що саме?
— Еверт Гульберґ. У сорокових роках він служив в армії, а в п’ятдесятих став юристом-податківцем і розчинився в тумані.
— І?
— Обговорюючи це, ми говорили про нього як про найманого вбивцю.
— Я знаю, що це звучить малоймовірно, але…
— Мені спало на думку, що в його біографії так мало даних, що вона здається майже сфальсифікованою. У п’ятдесятих і шістдесятих роках і Інформаційне бюро, і СЕПО створювали фірми за межами цього будинку.
Торстен Едклінт кивнув.
— Мене якраз цікавило, коли ти додумаєшся до такої можливості.
— Мені знадобиться дозвіл, щоб переглянути особисті справи п’ятдесятих років, — сказала Моніка Фігуерола.
— Ні, — похитавши головою, відповів Торстен Едклінт. — Ми не можемо скористатися архівом без дозволу начальника канцелярії, а нам не можна привертати уваги, поки у нас не з’явиться більше аргументів.
— Тоді як же мені діяти далі?
— Мортенссон, — сказав Едклінт. — Довідайся, що він поробляє.
Лісбет Саландер вивчала вставлений у вікно замкнутої палати вентилятор, коли почула, що ключ у замку повернувся і до кімнати увійшов доктор Андерс Юнассон. Був початок одинадцятої вечора. Його прихід завадив їй планувати втечу із Сальгренської лікарні.
Вона вже виміряла вентилятор у вікні і переконалася, що голова зможе пройти, але з останніми частинами тіла, мабуть, виникнуть проблеми. Від землі її відділяли три поверхи, але розірвані простирадла і триметровий подовжувач від торшера змогли б зарадити цій проблемі.
Крок за кроком вона обдумувала план. Ще однією проблемою був одяг. На Лісбет були труси, лікарняна нічна сорочка і видані їй пластикові капці. Також були двісті крон, отримані від Анніки Джанніні для покупки солодощів у лікарняному кіоску. Цього могло вистачити, по-перше, на придбання в магазині «Секонд-хенд» дешевих джинсів з футболкою, за умови, що вона зуміє знайти в Ґетеборзі «Секонд-хенд», а по-друге, на телефонну розмову з Чумою. А там уже все влаштується. Протягом кількох діб після втечі вона збиралася полетіти до Гібралтара, а потім почати нове життя під новим ім’ям у якій-небудь іншій частині світу.
Андерс Юнассон, вітаючись, кивнув і опустився на стілець для відвідувачів. Лісбет сіла скраю ліжка.
— Доброго дня, Лісбет. Пробач, що в останні дні не встигав тебе відвідувати, але в мене діялося щось жахливе у відділенні невідкладної допомоги, та ще мене призначили керівником двох молодих лікарів.
Лісбет кивнула. Вона зовсім не думала, що доктор Андерс Юнассон повинен спеціально приходити її відвідувати.
Він узяв її журнал і став уважно вивчати температурні криві та порядок лікування препаратами, у ході чого відзначив, що температура постійно тримається між 37 і 37,2 і що за минулий тиждень їй жодного разу не давали пігулок від головного болю.
— Твоїм лікарем є доктор Ендрін. Ви з нею ладнаєте?
— Вона нічого, — відповіла Лісбет без особливого ентузіазму.
— Не заперечуєш, якщо я тебе огляну?
Вона знову кивнула. Діставши з кишені ручку з ліхтариком, він нахилився і посвітив їй в очі, щоб перевірити, як стискаються і розширюються зіниці, попросив її відкрити рот і оглянув горло. Потім обережно взяв її руками за шию і кілька разів повернув у різні боки голову.
— Потилиця не болить? — спитав він.
Вона похитала головою.
— А як щодо головного болю?
— Інколи дає про себе знати, а потім минає.
— Процес загоєння ще триває. Головні болі поступово затихнуть.
Волосся у неї як і раніше було дуже коротким, і, щоб намацати шрам над вухом, йому потрібно було лише відігнути набік маленький чубчик. Шрам гоївся добре, але на рані ще зберігалася кірочка.
— Ти знову розчухала рану. Не роби цього.
Вона кивнула ще раз. Він узяв її за лівий лікоть і підняв руку.
— Можеш підняти руку сама?
Вона витягнула руку вгору.
— Плече болить чи завдає яких-небудь неприємних відчуттів?