Повернення короля [с иллюстрациями]

Володар Фарамир самотою гуляв у саду Осель Зцілення, сонячне світло зігрівало його, і він відчував, як у його судинах вирує життя, однак на серці йому було важко, й він дивився з-понад стін на схід. Наблизившись, наглядач звернувся до нього на ім’я, Фарамир обернувся і побачив Володарку Еовин Роганську, і жаль зворушив його, бо він помітив, що та поранена, а його ясний зір зауважив її страждання і тривогу.

– Повелителю, – сказав наглядач, – ось Володарка Еовин Роганська. Вона приїхала з королем і була важко поранена, тож нині перебуває під моєю опікою. Але вона невдоволена і прагне поговорити з Намісником Ґондору.

– Не зрозумій його хибно, пане, – втрутилася Еовин. – Мене гнітить не те, що про мене тут недобре дбають. Це – найкраща оселя для того, хто прагне видужати. Проте я не можу лежати без діла, не можу байдикувати, бути, мов у клітці. Я прагнула смерті у битві. Та не загинула, а битва тим часом триває.

За Фарамировим знаком, наглядач вклонився й пішов геть.

– Чого ж ви сподіваєтеся від мене, панно? – запитав Фарамир. – Я-бо теж бранець цілителів.

Він глянув на Еовин, і тому, що був чоловіком, котрого глибоко зворушував жаль, відчув, що її приваба та горе не залишать байдужим його серце. І вона подивилася на нього, і побачила стриману ніжність у його погляді, й збагнула – бо виросла серед воїнів, – що жоден із Вершників Марки не зрівняється у битві з тим, хто стояв перед нею.

– Чого ви хочете? – знову запитав Фарамир. – Якщо це в моїй владі, то я виконаю ваше бажання.

– Я хотіла б, аби ти міг наказувати цьому наглядачеві й наказав йому відпустити мене, – відповіла Еовин, але, хоча слова її були горді, серце в неї тенькнуло, і вона вперше засумнівалась у собі.

Вона подумала, що цей високий чоловік, водночас суворий і лагідний, може вважати її просто вередливою, як дитина, котрій бракує твердості духу, щоби завершити марудну роботу.

– Я і сам під опікою цього наглядача, – відповів Фарамир. – І ще не перейняв на себе влади в Місті. Проте, навіть якби був при владі, все одно не мав би суперечити його волі в тому, що стосується його ремесла, – хіба що за великої на те потреби.