Повернення короля [с иллюстрациями]

І червона барва зарум’янила їхні щоки, й очі їхні засяяли від подиву, – Фродо та Сем рушили вперед і побачили, що серед цього галасливого воїнства на зеленому моріжку встановлено три високі престоли. За троном праворуч майорів білий зі зеленим стяг – кінь, що вільно скаче; ліворуч був срібний із блакитним стяг – корабель із провою-лебедем, що плине морем; а за найвищим престолом, що стояв посередині, майорів на вітрі чудовий штандарт, на якому цвіло біле дерево на чорному полі під блискучою короною та сімома мерехтливими зірками. На тому престолі сидів чоловік в обладунку, могутній меч лежав упоперек його колін, але шолома він не мав. А коли гобіти підійшли до нього, він підвівся. І вони впізнали його, хоча він і змінився: величний, із радісним обличчям, маєстатний володар людей, темноволосий, зі сірими очима.

Фродо кинувся йому назустріч, а Сем побіг слідом.

– Гай-гай, це перевершує все, чого я сподівався! – сказав він. – Бурлако, це ти? Чи я досі сплю?

– Так, Семе, це Бурлака, – відповів Араґорн. – Довгою була дорога сюди з Брі, де тобі не сподобався мій вигляд, чи не так? Довгою для нас усіх, але ваша була найжахливіша.

Потому, на Семів подив і неймовірне збентеження, Араґорн схилив перед ними коліно, а тоді, взявши їх за руки: Фродо правицею, а Сема лівицею, – повів до престолу, висадив на нього і повернувся до воїнів та капітанів, котрі стояли на луці, й озвався так, аби голос його дзвенів понад усім воїнством:

– Прославляйте їх бучною хвалою!

І коли радісний гамір прокотився лавами і знову стих, на превелике та повне Семове задоволення і на його невимовну насолоду, вперед виступив ґондорський менестрель, і став навколішки, і попрохав дозволу заспівати. І – о диво! – мовив:

– Слухайте, володарі та лицарі, воїни хоробрості непереможної, королі та вельможі, слухай, славний народе Ґондору, слухайте, Вершники Рогану, і ви, Ельрондові сини, і дунедайни з Півночі, й Ельф та Ґном, і відважні серця Ширу, й усі мешканці Заходу, – слухайте мою пісню. А співатиму я вам про Фродо Дев’ятипалого та про Перстень Судьби!

І коли Сем почув це, то засміявся вголос, пронизаний радістю, й устав, і гукнув:

– О, слава велика і розкіш! Здійснились усі мої бажання!

І заплакав.

І все воїнство сміялось і плакало, а понад тими веселощами та плачами злетів чистий голос менестреля, забринів срібно й золото, й усі присутні затихли. А менестрель співав їм то ельфійською мовою, то мовою Заходу, доки їхні серця, пройняті до живого красними словами, переповнились, і радість їхня вихлюпнулася через край і стала, мовби гострий меч, і вони подумки полинули до тих сфер, де біль і насолода невіддільні одне від одного, а сльози є істинним вином благодаті.