Повернення короля [с иллюстрациями]

Отож, перед мурами Мінас-Тіріта утворився широкий простір, який тепер зусібіч заполонили лицарі та солдати Ґондору та Рогану, міщани та краяни. Й тиша запанувала довкола, коли з лав війська виступили дунедайни у срібно-сірих латах, а перед ними повільно крокував Володар Араґорн. Він був одягнутий у чорне, мав срібний пояс і довгу сліпучо-білу мантію, защепнуту біля шиї чималим зеленим самоцвітом, що сяяв звіддаля, а на непокритій голові в Араґорна ясніла зоря, закріплена на чолі тонкою срібною діадемою. Поряд із ним ішли Еомер Роганський, Принц Імрагіл і Ґандальф, одягнений у біле, а ще чотири невисокі постаті, з котрих дуже чудувалися люди.

– Ні, кузино, то не хлопчаки! – сказала Йорет своїй родичці з Імлот-Мелуї, котра стояла біля неї. – То періайни з далекої країни півмірків, де, подейкують, ці четверо є преславними вельможами. Я знаю це достеменно, бо доглядала одного з них в Оселях. Вони не великі, проте відважні. Атож, кузино, один із них, узявши тільки свого зброєносця, подався до Чорної Країни, і сам-один бився з Темним Володарем, і – ти не повіриш! – підпалив його Вежу. Принаймні про таке балакають у Місті. Це той, що йде поряд із нашим Ельфійським Самоцвітом. Я чула, що вони друзі. А вже наш Володар, Ельфійський Самоцвіт, – той справжнє диво: мова його не надто лагідна, зваж, зате серце – зі щирого золота, як сказано у прислів’ї, а руки його мають цілющу силу. «Руки короля – то руки цілителя», – сказала якось я, і так ото все і виявилось. А Мітрандір, той мовив мені: «Люди довго пам’ятатимуть твої слова», – і…

Та далі Йорет не могла напучувати свою родичку з провінції, бо заспівала сурма, після чого запанувала мертва тиша. Від Брами виступили Фарамир і Гурін Ключник – тільки вони двоє, – а поодаль за ними крокували ще четверо мужів у високих шоломах і в одностроях Цитаделі, несучи велику скриню з чорного лебетрону, окуту сріблом.

Фарамир зустрів Араґорна на середині шляху від Брами до війська, опустився на одне коліно і мовив:

– Останній Намісник Ґондору просить дозволу завершити свою службу.

І простягнув білий скіпетр, але Араґорн узяв той скіпетр і повернув його Фарамирові зі словами:

– Службу вашу не завершено, ви та ваші нащадки нестимете її, доки триватиме моя династія. Тож виконуйте свій обов’язок!

Тоді Фарамир підвівся і заговорив дзвінким голосом:

– Люди Ґондору, вислухайте Намісника цього Королівства! Узріть-бо: нарешті прийшов той, хто заявляє про свої королівські права. Ось Араґорн, син Араторна, проводир дунедайнів Арнору, Капітан Воїнства Заходу, носій Північної Зорі, власник Перекутого Меча, переможець у битві, чиї руки дарують зцілення, Ельфійський Самоцвіт, Елессар із династії Валандила, Ісільдурового сина, сина Елендила з Нуменору. Чи буде він королем, чи ввійде в це Місто й оселиться там?