Повернення короля [с иллюстрациями]

– Руки Короля – це руки цілителя, любі друзі, – мовив він. – Але ви стояли на самісінькому краю смерті, поки він викликав вас до життя, докладаючи всю свою силу, а опісля занурив вас у солодкий сон забуття. І, хоча ви спали довго і безжурно, зараз вам час знову вкладатися до сну.

– І це стосується не лише Фродо та Сема, – додав Ґімлі, – а й тебе, Піпіне. Я люблю тебе навіть за ті страждання, яких ти мені завдав і яких я ніколи не забуду. Як не забуду й тієї миті, коли знайшов тебе на пагорбі в час останньої битви. Якби не ґном Ґімлі, ти би загинув тоді. Зате я принаймні знаю тепер, як виглядають гобітські ступні, й не помилюся, навіть якщо з купи тіл стирчатимуть не лише вони. Та коли я витягнув звідти твоє понівечене тіло, то був певен, що ти мертвий. Я міг би тоді вискубти собі бороду. Минув-бо тільки один день, відколи ти вперше встав і вийшов надвір. Тож марш у ліжко. І я теж піду спати.

– А я, – озвався Леґолас, – прогуляюся лісами цієї чудової землі й так відпочину. У майбутньому, якщо дозволять мої ельфійські володарі, дехто з мого народу переселиться сюди, і коли ми прийдемо, то край цей на якийсь час буде благословенний. Ненадовго: на місяць, на життя, на сотню людських літ. Але Андуїн близько, й Андуїн тече до Моря. До Моря!