Повернення короля [с иллюстрациями]

— Ґандальфе! Я ж думав, що ти помер! А потім думав, що і я помер. Невже всі прикрощі минулися, як сон? Що діється у цьому світі?

– Велика Тінь щезла навіки, – відповів Ґандальф, а тоді засміявся, і сміх його нагадував музику чи бриніння води в засушливому краю; слухаючи його, Сем раптом усвідомив, що не чув сміху – цього чистого втілення веселощів – уже безліч довгих днів.

Сміх залетів йому до вух луною всіх пережитих насолод. Але сам він зайшовся плачем. Однак згодом його сльози висохли, а натомість полився сміх, – так після запашного дощу, який прилітає на крилах весняного вітру, з’являється ще ясніше сонце. І, сміючись, гобіт зіскочив з ліжка.

– Як я почуваюся? – скрикнув він. – Ну, я навіть не знаю, як це передати. Я почуваюся, я почуваюся… – Сем замахав руками в повітрі, – я почуваюся, як весна після зими, як сонце на листі, як сурми й арфи, як усі пісні, що їх я коли-небудь чув!

Він замовкнув і повернувся до свого господаря.

– А от як пан Фродо? – запитав. – Хіба ж не шкода його бідної руки? Та я сподіваюся, що, крім цього, з ним усе гаразд. Йому було важко.

– Так, у всьому іншому зі мною все гаразд, – озвався у цю мить Фродо, сідаючи і теж сміючись. – Я знову заснув, чекаючи на тебе, Семе, сплюху ти мій. Я прокидався ще рано-вранці, а зараз, напевно, вже полудень.

– Полудень? – повторив Сем, намагаючись порахувати. – Полудень якого дня?

– Чотирнадцятого дня Нового року, – сказав Ґандальф, – або, щоби вам було зрозуміліше, восьмий день квітня за Ширським літочисленням[2]. А от у Ґондорі віднині й довіку новий рік починатиметься двадцять п’ятого березня, коли загинув Саурон і коли вас вирятували з вогню та принесли до Короля. Він в́иходив вас і тепер чекає на зустріч із вами. З ним ви поїсте і щось вип’єте. Коли будете готові, я проведу вас до нього.

– Король? – здивувався Сем. – Який король, і хто він?

– Король Ґондору та Володар Західних Земель, – відповів Ґандальф, – він повернув собі все своє предковічне володіння. Невдовзі вирушить на коронацію, проте зараз він чекає на вас.

– А що ми одягнемо? – запитав Сем, бо помітив лише складене на підлозі біля ліжок старе дрантя, в якому вони мандрували.

– Те, в чому ви були, коли йшли до Мордору, – сказав Ґандальф. – Навіть орківське шмаття, що його ти, Фродо, носив у чорній землі, буде збережено. Жодні єдваби чи льон, ані обладунки чи геральдика не будуть у більшій пошані. Та згодом я, напевно, таки знайду вам інший одяг.