Повернення короля [с иллюстрациями]

– Я воліла б, аби мене кохав інший, – відповіла вона. – Та не хочу, щоби мене жалів жоден чоловік.

– Знаю, – відказав він. – Ви воліли б, аби вас кохав Володар Араґорн. Адже він шляхетний і маєстатний, а ви хочете визнання та слави, хочете піднятися високо понад мізерними істотами, котрі плазують по землі. Ви захоплюєтеся ним, як молодий солдат захоплюється видатним капітаном. Бо він такий – володар людей, наймогутніший із нині сущих. Одначе, коли Араґорн запропонував вам тільки розуміння та співчуття, ви не захотіли нічого, обравши натомість хоробру смерть у бою. Погляньте на мене, Еовин!

Й Еовин подивилася на Фарамира довгим незворушним поглядом, і Фарамир сказав:

– Не зневажайте співчуття, що є даром чуйного серця, Еовин! Зрештою, я не пропоную вам свого співчуття. Бо ви панна шляхетна, відважна, і ви самі здобули собі незабутню славу, а ще ви, на мою думку, така прекрасна, що навіть ельфійськими словами годі описати вашу вроду. І я кохаю вас. Раніше я співчував вашому страдництву. Проте нині, хоч би ви не знали скорботи, ні страху, ні нужди і були щасливою Королевою Ґондору, я все одно кохав би вас. Еовин, невже ви мене не кохаєте?

І от серце Еовин перемінилося, чи то пак вона врешті зрозуміла, що воно каже їй. Зненацька її зима минула, і засяяло сонце.

– Я стою на Мінас-Анорі, на Вежі Сонця, – мовила вона, – і – о диво передивне! – Тінь зникла! Я вже не буду володаркою щита, і не змагатимуся з дужими Вершниками, і не черпатиму радість лишень у піснях убивства. Я буду цілителькою і любитиму все, що росте і плодоносить.

Вона ще раз поглянула на Фарамира і сказала:

– Я вже не хочу бути королевою.

Тоді Фарамир весело засміявся.

– Це добре, – відказав, – бо і я не король. Але я візьму за дружину Білу Панну Рогану, якщо вона дасть на те свою згоду. І, якщо вона захоче, ми у щасливі дні переправимося через Ріку й оселимося в Ітілієні, й обернемо його на сад. Усе радо ростиме там, якщо туди прийде Біла Панна.

– То мені доведеться покинути власний народ, ґондорцю? – запитала вона. – А чи стерпиш ти, якщо твій гордий народ скаже: «Ось іде володар, котрий приборкав дикунку, володарку щита з Півночі! Невже не було гідної панни з нуменорської раси, що він обрав її?»

– Стерплю, – відповів Фарамир, і обняв її, й поцілував просто під осяяним сонцем небом, і йому було байдуже, що вони стоять високо на мурах на очах у багатьох людей.

А пару і справді бачило багато людей, як бачили всі й те світло, що огортало цих двох, коли вони спустилися з мурів і пішли, взявшись за руки, до Осель Зцілення.

І наглядачеві Осель Фарамир сказав:

– Ось Володарка Еовин Роганська, і вона вже зцілилась.

І наглядач відповів: