Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Отже, підсумовуючи дані про походження культури Прекукутені — раннє Трипілля, можна сказати, що це був тривалий процес синтезу населення кількох культур. Почався він на рубежі V— IV тис. до н. е. з переселенням у Молдову і Трансильванію частини племен культури Боян. Тут вони мали контакти з носіями КЛСК на її останній фазі розвитку і при відповідному впливові населення культур Кріш, Вінча, Тордош і, можливо, Хаманджія виникло нове культурно-етнічне утворення, засвідчене матеріалами ряду поселень фази Прекукутені І у Південно-Східній Трансильванії (Ерестегін, Сфинту-Георге, Банку) і Західній Молдові (Траян-Дялул Вией, Борлешті). Кожна із згаданих етнічних груп зробила свій внесок у культуру нового утворення, що відбилося в матеріальній культурі.
З’явившись на історичній арені на початку IV тис. до н. е., трипільська культура проіснувала близько 1500 років. Племена її носіїв освоїли весь Правобережний Український Лісостеп і частково лівобережжя в Середньому Подніпров’ї. Хронологічно історія трипільців поділяється на три основні етапи: ранній А (4000— 3600), середній В (3600—3100) та пізній С (3100—2500). Кожний з етапів, крім того, поділяється на підетапи: в ранньому — це АІ і AІІ, в середньому — ВІ, ВІ — ВІІ і ВІІ, у пізньому — СІ і СІІ[138]. Територіально для кожного етапу виділяються локально-хронологічні групи, а в їхніх межах — одночасові пам’ятки, що утворюють типи пам’яток.
За різних часів своєї історії трипільці сусідили і мали контакти з різними народами, що перебували на різному рівні соціально-економічного розвитку, запозичуючи у них найновіші культурні і технічні досягнення і передаючи їх народам, що стояли на нижчому щаблі. Тобто, отримавши відповідний поштовх з Балкан, трипільці стали ланкою в ланцюгу процесу енеолітизації і пов’язаних з ним здобутків у відтворюючих формах господарства для енеолітичних племен на північному сході і степових скотарів на південному сході.
На ранньому етапі історії трипільців їхніми сусідами на півдні у пониззі Дунаю були носії культур Боян, Болград-Алдень; на південному заході — представники культур Трансильванії і північно-західних Балкан (Вінча, Тордош), на північному сході — племена дніпро-донецької неолітичної культури. На середньому та початку пізнього етапу трипільці контактували на півдні з племенами культури Гумельниця, в степовій зоні — з носіями культур середньостогівської спільності та нижньомихайлівської культури — на північному заході — з представниками культури Лендель, а на заході — полгарської. Наприкінці пізнього етапу своєї історії у трипільців склалися відповідні стосунки з носіями культури лійчастого посуду (КЛП) і кулястих амфор (ККА), на заході, культури Чорнавода — на півдні, а в степу — з пізнішими групами скотарів доби енеоліту.
Як уже зазначалося, трипільська культура склалася на території Молдови. Вся подальша історія трипільських племен пов’язана з розселенням по Правобережному Українському Лісостепу. Це було поступове займання вільних чи слабо заселених іншоетнічними неолітичними племенами найближчих територій, або мало характер хвиль, що виливалися на більш віддалені території, переважно з району Попруття і Середнього Подністров’я.
Відпливи населення з цього району були пов’язані, очевидно, з відносним перенаселенням, що періодично виникало за умов екстенсивного первісного виробничого господарства, коли ресурси відповідного району були вже не в змозі забезпечити прожитковий мінімум населення за існуючого рівня виробництва. Це могло статися при збільшенні населення за рахунок природного приросту, припливу з інших територій, збіднення ресурсів внаслідок природних факторів (посуха тощо). В цьому випадку надлишки громади мали шукати собі іншу територію, але не будь-яку, а подібну за природними умовами, яка б забезпечувала традиційний спосіб життя й господарчої діяльності. Володіння власними територіями призводило до деякої уособленості племен, що відображається у матеріальній культурі і дає можливість (у рамках археологічної культури) виділяти локальні групи, які відповідають окремим спільностям, а в межах груп — типи пам’яток, що відбивають фази розвитку. Щодо поступового розселення на малі відстані, то воно було пов’язано з характером системи господарства, коли за якийсь проміжок часу в найближчому оточенні поселення вичерпуються ресурси (виснажується земля, знищується ліс тощо) і воно переноситься на нове, ще незаймане місце, з кожним разом крокуючи далі й далі. Час існування поселення на одному місці визначається дослідниками більш-менш однозначно і становить близько 50 років, що відповідає періоду життя двох поколінь.
138
Мовиш Т. Г. Хронология Триполья — Кукутени и степные культуры эпохи раннего металла в ее системе // Проблемы археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1984. — С. 60—83; Черныш Е. К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Археология СССР: Энеолит СССР. — М., 1982. — С. 165—320.