Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Кінець V — початок IV тис. до н. е. позначений переходом населення Південно-Східної Європи від неоліту до енеоліту (мідно-кам'яного віку), основною ознакою якого вважається освоєння людством нового матеріалу — міді — та усталенням відтворюючих форм господарства, що мало велике економічне та соціальне значення.

Вважається, що перші металургійні досліди пов’язані з використанням самородної міді населенням Близького Сходу в VIII—VII тис. до н. е. Спочатку самородок сприймався як різновид м’якого каменю і лише потім був виділений серед інших матеріалів. З VII тис. до н. е. людство освоїло техніку механічного формування самородного металу (кування, вигинання, обрізку, свердлення, обточування) і лише з V тис. до н. е. — високотемпературне плавлення міді в горнах і виготовлення предметів із застосуванням лиття[126]. Більшість дослідників уважає, що перші відомості про метал потрапили в Європу саме з Передньої Азії через Балкани.

Початок енеоліту визначається дослідниками по-різному. Одні з них відносять до енеоліту комплекси археологічних пам’яток, в яких вже зрідка трапляється метал. Інші пов’язують цю епоху з появою важких мідних знарядь із зміцненими холодним куванням лезами (проушні сокири, тесла, долота), які сприяли подальшому розвитку продуктивних сил. Треті — з освоєнням плавлення і лиття міді. Деякі зарубіжні вчені взагалі не вживають термін “енеоліт”, включаючи пам’ятки, в яких з’являються перші мідні вироби, до пізнього неоліту, за яким відразу розпочинається бронзовий вік. Ці судження дослідників з відповідною аргументацією докладно розглянуті в працях В. М. Массона, В. Г. Збеновича та інших, і навряд чи доцільно зупинятись на них докладніше. В усякому разі, можна погодитися з думкою В. Г. Збеновича, який вважає, що слід пов’язувати з енеолітом ті культури, носії яких освоїли мідь, усвідомивши певні її переваги перед давно знайомими матеріалами. Археологічним свідченням цього є поява на ряді пам’яток певної культури мідних виробів сталих типів, нехай спочатку і нечисленних. Остання обставина може пояснюватися браком місцевої сировини, віддаленістю від металургійних центрів і шляхів доставки металу[127].