Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Внаслідок широких досліджень поселень трипільської культури в Буго-Дніпровському межиріччі в 60—90-х роках цей район вважається вивченим краще, ніж будь-який інший, і на його прикладі відкривається можливість вивчення ряду питань, пов’язаних з історією, економікою, соціальним устроєм, ідеологією.

Освоївши на фазі пам’яток типу Володимирівни р. Синюху та її притоки Ятрань (Полонисте), Велику Вись (Андріївна, Маслове), трипільці на наступних фазах (пам’ятки типу Небелівки, Глибочка) розширюють свою територію до Дніпра, де відомі за пам’ятками канівської групи. Але згодом звужують її до басейнів Гнилого та Гірського Тікичів, Великої Висі, Ятрані, де існують протягом чотирьох наступних фаз (пам’ятки типу Попудні, Сушківки, Майданецького, Томашівки). Треба сказати, що річки Ятрань та Велика Вись, які течуть у широтному напрямку (перша із заходу на схід, а друга — навпаки), були своєрідними природними (південними) кордонами, що відділяли їх від населення степу.

Картографування пам’яток місцевого “східного” та прийшлого “західного” населення виявляє цікаву картину, що прийшлі племена мешкали в основному в межах вузької (30—40 км) смуги лісостепу, вздовж його південного кордону і лише нечисленні їхні невеликі поселення трапляються північніше. Поселень місцевого населення у цій смузі немає, хоча за природними умовами вона відповідала традиційним вимогам трипільців щодо території. Отже треба гадати, що вона не заселялася навмисне і була залишена як лісовий бар’єр, який відмежовував їх від степу. Як відмічають дослідники, степові скотарі “рухались степами, уникаючи лісів, ярів, мочарів. Звичайно їхній шлях проходив по “грядах” — рівних степових вододілах”[146]. С. О. Плетньова, зокрема, відмічає, що на початку II тис. н. е. великий ліс, розміщений на південь від Поросся, був чудовим захистом від степовиків. Треба гадати, що й у даному випадку лісова смуга могла бути серйозною перешкодою на шляху проникнення степовиків углиб лісостепу.

За часів існування трипільців у Буго-Дніпровському межиріччі, найбезпечнішим з боку степу, і тому найбільш заселеним, був район між річками Ятрань, Гірський та Гнилий Тікичі, Велика Вись. Найчастіше, мабуть, страждали від набігів більш східні (райони, де (зважаючи на специфіку пересування степовиків по вододілах) проходив основний шлях углиб лісостепу із степового межиріччя Дніпра та Інгульця, Інгульця та Інгула, Інгула та Південного Бугу повз верхів’я Великої Висі, Інгула, Інгульця по вододілу між басейнами Росі та Гнилого Тікича до їхніх витоків. Не випадково, що поселення канівської групи розташовуються лише на лівому березі Росі, а на всьому просторі від Гнилого Тікича до гирла Росі і південніше неї пам’ятки трипільської культури поодинокі, найпізніші — взагалі невідомі.