Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

На початку пізнього (СІ) етапу практично весь Український Лісостеп був уже освоєний і поділений окремими племенами трипільської культури та іншоетнічним населенням того ж господарчо-культурного типу. Всі наступні переміщення трипільців тепер стали можливі за рахунок перерозподілу території в межах трипільської спільності, завоювання сусідніх західних районів, заселених іншоетнічними землеробськими племенами, або ж пристосування до іншого екологічного середовища. Але останнє вимагало зміни типу господарства.

Отже, прикладом перерозподілу території можуть слугувати спостереження за населенням Буго-Дніпровського межиріччя. Оселившись у згаданій вузькій смузі вздовж південного кордону лісостепу, племена томашівської локальної групи згодом остаточно витіснили місцеве трипільське населення східного ареалу у Подніпров’я, але через кілька століть самі зазнали тиску нової хвилі переселенців з Подністров’я.

На початку другої половини пізнього періоду культури (СІІ), наприкінці першої чверті III тис. до н. е. у Пруто-Дністровському межиріччі за поки що нез’ясованих історичних обставин на базі місцевого локального варіанту типу Варварівки XV виникають два нових культурних явища, відомих за пам’ятками типу Бринзен (за В. О. Дергачовим)[147], або Жванцю (за Т. Г. Мовшею)[148] та типу Вихватинців. Носії першого утворення згодом розповсюджуються на все Середнє Подністров’я і Побужжя. Саме з міграцією цієї групи пов’язано зникнення населення північної частини Середнього Подністров’я, відомого за пам’ятками типу Кошилівців, а в Буго-Дніпровському межиріччі — населення томашівської локальної групи. З переселенням частини населення бринзено-жванецької групи деякі дослідники пов’язують появу на Волині пам’яток типу Колодяжина, Хоріва та Троянова, а у Подніпров’ї — типу Софіївки, що призвело до поступового нівелювання культурних варіантів у межах пізньотрипільської культурно-історичної спільності.