Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
— Привіт, Каролю, вибач, що турбую в таку пору. — Смоляка майже видно на другому кінці провода. — Але Чеслав…
— Що трапилось? — Кароль хоче запобігти нещастю, другому лихові, відволати його.
— …з ним нічого. Але в нас була така халепа. «Так само, як у мене», — думає Кароль, йому страшенно не хочеться розпитувати про подробиці; Смоляк розповідає, не чекаючи запитань: засідка, повірив телефонному дзвінку. «Навіщо дав себе обдурити, чортів іпохондрик?»
Убили лікаря, поранили шофера. «Лікаря? Якого лікаря? Що робив лікар у Смоляка?» Кароль протирає очі, потім міцно стуляє повіки, але не бачить ніякого лікаря, а Смоляк усе говорить: чотирьох бандитів поклали на місці, один конає, це здорово, дуже здорово, двоє втекло, в такому шарварку завжди хтось дремене. Скільки разів Бартек тікав, вислизав, його не змогли покласти, добре це чи погано — так питання не стоїть; є факт існування Бартека, факт невблаганний, як сокира ката, навколо нього почнуть тепер громадитись інші факти й фактики, плутанина фактів, чужих радощів, чужого розпачу, вони роєм обсідають його голову, тільки його голову, радість Петера і його зчудування, недуга матері після цієї зустрічі, недуга з радості, крижані очі Магди, крижані думки Магди — все це повинен вчасно побачити він, Кароль; Чеслав лишається на ніч у Смоляка, це добре, це чудово, але лікар?
— Навіщо ти возив кудись лікаря?
Пауза, сопіння, наче телефонна трубка захлинулась.
— Ти що, п’яний, Каролю?
— Та ні, звідки ж? Але я й сам вскочив у такий клопіт, мабуть, неуважно слухав тебе, пробач! До речі, може, завтра, тобто вже сьогодні, я затримаюся вдома, зараз ще не скажу, що за клопіт, але ти дізнаєшся, напевно дізнаєшся, може, завтра чи позавтра, твоя правда, кожна новина повинна влежатись, отже, я затримаюсь, а втім, може, й ні. Хворий? Анітрохи. Виходить, ти в курсі, ага, бачиш, добре, що нагадав, з цими комітетами — ніяких змін, спільні виборчі комітети всюди, в кожній гміні, обов’язково, адже йдеться не про те, щоб чисто формально додержуватись інструкції, ти ж знаєш, я не тупий формаліст, але річ у тім, що в деяких селах, особливо на півночі, людовці слабкі, дуже слабкі, легальна адвокатська опозиція віджене їх від урн. Що? Урни? Були донесення, що готуються напади на урни з бюлетенями? От бачиш, тим паче комітети повинні бути численніші, не кажучи вже про комісії; пепеесівців на селі мало, сам знаєш, ми повинні держатися головним чином з людовцями, не допустити ніякої ізоляції, всюди блок трьох партій, всюди.
Ох, як болить голова…
Смоляк не повісив трубку, тільки відклав її, чути було його кроки й розмову віддалік з кимось, видно, дуже схвильованим, потім Смоляк вернувся до телефону.
— Нова халепа. В лікарні. Ти, Каролю, вранці не гайся, треба бути там якомога раніше.
— В лікарні?
— Так. Після вбивства лікаря персонал страйкує.
Хочуть покинути роботу, мовляв, почали з лікаря, а потім повбивають і їх усіх.
— По-вби-ва-ють?
— Чого ти так дивуєшся? Це тільки привід. Хтось там каламутить воду, вибравши слушний момент. Чеслав каже, там було повно зелених прокламацій Миколайчика.
— Він мені про це нічого не сказав.
— Не встиг. Завтра ти повинен там бути, тобто сьогодні.
— Буду, звичайно, буду, хай йому біс!
— Слухай, ще одне. Тобі це слід знати. Вони припинили провокації, пов’язані з ім’ям твого брата, Бартека. Це добре, правда?
Добре чи погано — такої проблеми вже не існує. Є тільки факт. Базікають про це чи ні, не має вже ніякого значення, так чи так всі ці справи треба з’ясувати й кінець кінцем розв’язати. Магда все дивиться в стелю і водночас не дивиться, адже ж не можна дивитись крижинками. Чи думає вона про щось? Вона ж знає, що Кароль віддасть Бартека в руки Смоляка, вона знає це й тому перестала думати, думки її заціпеніли, навіть не слухала його розмови зі Смоляком. А може, Магда помиляється? Ото ще дурниця! Вона ніколи не помиляється в тому, що стосується його. Боже, який же це похмурий будинок, все тут неначе намальоване невправною рукою художника-аматора, все якесь перекошене, від ветхих віконниць і до груби, де зловісно поблискує вогонь, бридка старість шкірить зуби, гучно клацає ними, чи, може, то вітер гримить відірваною бляхою на даху, зрештою, байдуже, тепер уже все одно.
Рипнули двері на горищі у вчительки, лихий її несе, тільки Ксавери тут бракувало, тоді вже хоч гвалт кричи.
Ні, це кіт, дурний, гладкий кіт. Сміх, та й годі.