Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

— 10–11 лютого і 20 лютого — напади загонів «Леха» (Є. Красовський) і «Богорії» (С. Броковський) на базу УПА в селі Стенжаричі на Володимирщині. З українського боку загинуло 23 особи;

— 20 лютого — засідка партизанів УПА на загін «Гзимса» (Ф. Пукацький) біля села Твердинь на Володимирщині. З польського боку загинуло 15 осіб;

— 29 лютого — невдалий напад загонів «Гзимса» (Ф. Пукацький), «Луна», «Тшаски (З. Твардий) на базу УПА в селі Оздзютичі на Горохівіцині. З польського боку загинуло 20 бійців і приблизно стільки ж було поранено. 23 березня внаслідок 10-годинного бою місцевий підрозділ УПА буде розбито радянськими партизанами під командуванням Г. Ковальова. До рук останніх потраплять штабні документи підрозділу[530];

— 29 лютого — напад загону «Корда» (К. Філіпович) на базу УПА в селі Пшекурка на Любомльщині та її знищення. З польського боку загинула одна особа і дві було поранено. З українського — п ять осіб загинуло й одну було поранено; 5 березня — бій партизанів загону «Леха» (Є. Красовський) з підрозділом УПА біля села Гайки на Володимирщині. З польського боку загинуло два бійці і троє було поранено;

— 12 березня — напад партизанів загонів «Сокола» (М. Фіялка) і «Малого» (С. Вітамборський), а також варшавської роти саперів «Петра» (З. Золочинський) на базу УПА в селі Коритниця на Володимирщині;

— 19 березня — напад партизанів загонів «Корда» (К. Філіпович) і «Сокола» (М. Фіялка) на підрозділ УПА в селі Запілля на Любомльщині[531].

Подану інформацію про бої між загонами АК і УПА, взяту з польських матеріалів, значно доповнюють, а іноді уточнюють документи українських повстанців[532], а також матеріали радянських партизанів[533].

Так, в опублікованій нещодавно українській повстанській документації, взятій з Держархіву Служби безпеки України, підтверджуються факти запеклих боїв між загонами УПА й АК біля сіл Оздзютичі, Гнійне, Микитичі, Овлочим, а також зайняття польськими збройними формуваннями сіл Черніїв, Свинарин, Вербичне, Оса, Ревушек, Вовчака, Осекрова (вбито до 100 людей), Монович (вбито більше 70 осіб), Осмиговичей, Домінополя, Верби (до дня 15 березня 1944 р. кількість убитих польськими боївками українців становила 600 осіб), Туропина (вбито до 30 осіб), Коритниці (вбито 50 осіб), Мачулки, Лежахів, Твердині та інших[534].

В оунівських інформаційних повідомленнях зазначалося також, що, наприклад, лише на території Вербського району до середини березня 1944 р. у таких селах, як Ставки, Владинополь, Ставочок, Олеськ, Вижгів, Заглинки, Крать, Лиски, Руда, Писарева Воля, Верба, Охнівка, Блаженик, українське населення вже майже не проживало, а деякі з цих сіл були спалені польськими воєнізованими формуваннями[535].

Значно більшу кількість українських сіл, що зазнали нападів з боку загонів АК у цей період, а також більшу кількість жертв серед цивільного населення цих сіл подає в опублікованих нещодавно матеріалах опитувань та спогадів очевидців краєзнавець з Володимира-Волинського Я. Царук[536]. Коригуючи, зокрема, подібні за характером свідчення і спогади постраждалих поляків, зібрані польськими дослідниками В. і Є. Семашками[537], він стверджує, що лише у Володимир-Волинському районі «з рук польських воєнізованих формувань» загинуло 1454 українці, причому встановлено прізвища 1244 із них[538].