Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Особливу активність у розширенні бази формування польської 27-ї дивізії виявив загін поручника «Корда» (К. Філіпович). У районі діяльності загону на території Любомльщини для населення українських сіл було спочатку встановлено термін добровільної евакуації. Після цього було застосовано силу. Справедливо буде зауважити те, що в деяких випадках з метою захисту жінок, дітей та старих від можливої помсти з боку польських боївок командування АК намагалося забезпечити їм особисту охорону. Але частіше траплялося, коли за відсутності місцевих командувачів АК групи озброєних членів загонів польської самооборони, а нерідко і за підтримки шуцмансшафтів, проводили «пацифікаційні» акції, що мали відверто злочинний характер.

Однією з таких акцій була помста загону польської допоміжної поліції з м. Рожище і членів самооборони с. Копачівка населенню сусіднього українського села Тростянка за жертви, яких зазнали мешканці Копачівки під час нападу підрозділу УПА 27 січня 1944 р. Командувач дільниці у м. Рожище і комендант Здолбунівського району АК В. Романовський з цього приводу зазначав: «...поляки у своїх діях застосовували принцип колективної відповідальності і на напади, розбій та грабунок відповідали вбивствами, реквізиціями, пограбуванням. Вбивства вважалися справою честі. Молоді хлопці, які втратили родини, на прикладах гвинтівок робили помітки, рахуючи таким чином кількість своїх жертв. Людське правосуддя перетворювалося на звірячу помсту»[540].

Упродовж січня — березня 1944 р. між загонами АК і УПА відбулося близько 20 збройних сутичок. Частина з них була невдалою для польської сторони (як, наприклад, біля сіл Гнійне й Оздзютичі), але внаслідок більшості переможних боїв були знищені бази УПА в селах Щурин, Бабе, Свинарин, Верів, Ворчин, Пузів, Стенжаричі, Пшекурка, Коритниця та деяких інших. Під контролем 27-ї дивізії АК опинився регіон, який охоплював 4 райони у західній частині Волині (за винятком міст): від р. Стохід, а частково і р. Стир, на сході до р. Буг на заході, від шосе Луцьк — Володимир-Волинський на півдні до залізничної лінії Ковель — Дорохуськ на півночі.

За підрахунками деяких польських дослідників, загалом упродовж 1943–1944 рр. на Волині між АК і польськими базами самооборони з одного боку та підрозділами УПА й українськими самооборонними загонами з іншого відбулося близько 150 боїв, під час яких з обох сторін загинуло щонайменше по кількасот бійців. За цими ж підрахунками, внаслідок безпосередніх дій польських військових формувань, що підпорядковувалися АК, загинуло також щонайменше 2000 цивільних українців[541], тоді як кількість загиблих поляків дорівнює 36 543–36 750 осіб, з яких майже 19,5 тисячі з установленими прізвищами[542].