Сини Великої Ведмедиці

Поки Чорний Сокіл розмовляв з драгуном, бій закінчився. Інші вершники також під'їхали до місця збору. Тільки Шонка та його супровідники, що погналися за вождем чорноногих, ще не повернулись назад. Над прерією знову запанувала нічна тиша. Чоловіки обійшли місце бою, щоб підібрати убитих і поранених; з землі доносився тихий стогін і зойк, іноді прокляття, а зрідка й втішне слово товариша товаришеві. Біля ставу вже виріс новий табір; звідти чулися накази Роуча. Четансапа збагнув, що капітан з своїми людьми не має наміру зараз повертатись до струмка й тополі, а решту ночі хоче перебути тут, біля ставу. Коні напилися з ополонок, прорубаних у кризі маленького водоймища, і, підвівши морди, з яких капотіла вода, покірно дали себе відвести назад. Довкола лежали тіла забитих індійців, на яких ніхто не звертав уваги, а у просторій загороді поблизу наметів Четансапа знову побачив трупи постріляних коней. Отак само було б і з табором Токай-іхто!

Дакота поволі їхав далі з балакучим драгуном і його мовчазним товаришем.

— Наші розвідники — справні хлопці, але цього разу вони помилились, — знову почав Чорний Сокіл, сподіваючись у розмові вивідати більше, ніж йому вже було відомо. — Лють на Токай-іхто засліпила їм очі.

— Е-е-е, що там, — зауважив драгун, — кожний може помилитись. Ви, червоношкірі, так схожі один на одного, як вівці в отарі. Тебе, мій благородний Генерале, ще хоч можна відрізнити по твоєму циліндрові. Наші розвідники заприсяглися всіма святими, що це був саме Тобіас, той негідник-втікач, з яким вони встряли у бійку, повертаючись до табору, бо він відкрив по них вогонь. А де Тобіас, там недалеко й Токай-іхто. Але як би там воно не було, ми нічого не втратили, крім кількох годин, які знову надолужимо. Ми повернемо на північ і завтра зловимо головних героїв. Будь певен, тоді там не лишиться жодної живої істоти — навіть собаки. Ми всі поклялися на цьому.

— Фред Кларк не зробив би такої дурниці, — спробував Четансапа вивідати далі у свого співрозмовника.

— А, Фредді. Ти, звичайно, маєш рацію. Адже він розуміється на цьому не так, як наш прегарний Антоні Роуч і всякі там Шонки з далеких прерій. Це особлива порода! Але ж тобі відомо, що він теж зараз не гуляє. Він давно випередив нас і вже, напевне, дістався до патрулів Північного форту, і вони женуть Токай-іхто назад, просто нам у руки! Ото вже буде облава! — Вершник задоволено свиснув крізь зуби. — З червоних собак і, дух вилетить!

— У цього Токай-іхто не більше як п'ятнадцять або двадцять воїнів. — Четансапа намагався говорити якомога недбалішим тоном. — Він у резервації не вбив жодної людини і не хоче нічого, крім того, щоб утекти в Канаду. І з якого доброго дива ви, довгі ножі, зчинили навколо нього такий галас і колотнечу!

— По-перше, ви, червоношкірі хлопці, зняли ще більший гамір, а по-друге, ти нічогісінько не тямиш у цій справі. Він страшенний одчаяка і хоче не тільки втекти; він замишляє криваву помсту, так розповідали жінки, і це цілком імовірно. Але не в цьому річ. Що нам за клопіт, коли б тридцять або шістдесят, а як на мене, то й сотня індійціз утекли в Канаду і дорогою захопили б з собою кілька скальпів. Про це хіба б тільки старі баби теревенили. Важливо зовсім інше, і цього ти, звичайно, не второпаєш. Роуч хоче стати майором, Кларк — агентом, а Шонка хотів би лишитись начальником поліції, і тому треба цю справу трохи роздути, зробити її небезпечною і визначною, щоб про неї заговорили навіть у газетах. Ось що важливо! Тому ми й кружляємо тут, у прерії, і б'ємося з оцими хлопцями, справжніми пройдисвітами. Сам Токай-іхто — небезпечний собака, і в його зграї є ще кілька таких бестій, як, наприклад, отой Четансапа, зарозумілий негідник! Він уже завдав нам чимало клопоту! Ви, червоношкірі, виросли у цій проклятій країні вітрів, ви знаєте тут усі схованки і лазівки, кожний кущик і травинку. А ми тут новаки і, крім коней та рушниць, нічого в нас немає; і не можемо ж ми виїжджати з артилерією проти такої жмені бліх, що порозплигуються на всі боки, перш ніж установлять гармату. Ось побачиш, як ми їх переловимо і передушимо. А тоді вже нам треба не ловити гав, щоб не тільки великі люди мали вигоду з цієї справи, а щоб і нашому братові дещо перепало. Аякже! — Драгун у запалі розмови притримав був свого коня, а тепер знову погнав його швидше в напрямі до табору. Четансапа хотів відстати од балакуна, але той не відпускав його. Він просто дав шкапі дакоти доброго плескача, і вона побігла швидше. Чорний Сокіл мусив скоритися. А може, це навіть потрібно було — спершу поїхати до ставу і подивитись, де там стоять коні.