Сини Великої Ведмедиці
- Автор: Вельскопф-Генрих Лизелотта
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Сини Великої Ведмедиці». Краткое содержание книги:
Генерал закрив загороду лише тоді, як його вороги, забравши з собою мертвих, подалися до наметів.
Тільки-но прибулі зникли з очей, Четансапа знову витягнув жердини. З кіньми треба було покінчити негайно. На східному обрії вже показалися перші зеленкуваті відблиски і освітили нічне небо, сяйво зірок трохи померкло.
Четансапа пройшов повз друзів, що причаїлися між кіньми.
— Де Бобер? — поспіхом запитав він.
— Біля тополі. Він хоче захопити там здобич. У таборі, який залишив Роуч, є мули, м'ясо й патрони.
— Гаразд. Будьте напоготові — я зараз свисну. Як тільки коні вибіжать, ви поженете їх повз тополі по слідах Токай-іхто уздовж річки Жовтого Каменя.
Давши вказівки, він побіг між кіньми у найвіддаленішу частину загороди до Шефа де Лю. Делавар уже чекав на нього.
Дакота ще раз пошепки роз'яснив йому свій намір. Тоді легко скочив на сиваша. В ту ж мить Шеф де Лю й собі злетів на рябого, що припав йому до вподоби. Різкий свист Четансапи прозвучав сигналом, і йому відповіло жахливе багатоголосе виття. Револьвери дакотів шалено заклацали в повітрі, шкіряні батоги хльостали й шмагали переляканих коней. Перші з них уже проскочили. Сиваш звівся на диби і почав хвицатись. Чорний Сокіл, що тримав водній руці револьвер, а в другій батіг, міцно вп'явся жилавими ногами у боки тварині. Він не переставав кричати, зчиняючи страшний галас. Переляканий табун, збившись докупи, напирав до виходу. Жердини з тріском обломилися, сполохані коні, вибігаючи із загороди, мчали у темний степ. Сиваш круто повернув, бо не зміг одразу пробитися крізь табун, що тиснувся біля входу, і навдивовижу легким стрибком перелетів через високу огорожу. Деякі відважні тварини наслідували його приклад і, опинившись на волі, шалено понеслись у прерію. Тим часом більша частина табуна вже вирвалася з південного боку загороди і вихором прогупотіла, гнана вершниками, що не переставали кричати і хльостати коней батогами.
Все це було справою кількох секунд.
Вершники почули позад себе розлючений гавкіт собачої зграї і рев обурення біля наметів. Залунали постріли, і навздогін вершникам задзижчали кулі. Але ті мчали повним галопом, і кулі не завдали їм ніякої шкоди. Усі коні порозбігалися. Деякі з них відстали від табуна, і пізніше, може, їх і зловлять хазяїни, але це були ні до чого не придатні поранені тварини. Тремтячи від безсилої люті, вороги мусили лишитися у таборі. Кавалерія мимоволі перетворилась на піхотний загін.
Знову пощастило викрасти коней — улюблений і часто практикований маневр індійців прерій під час ведення війни.
Рано-вранці після такої вдалої операції Четансапа, Шеф де Лю, Бобер і старий Крук з своїм молодшим сином сиділи у тополевому гаї, біля струмка, де Четансапа знайшов собі схованку. Старший син Крука виліз на найвищу тополю і вів спостереження, як напередодні вночі дурнуватий Татокано. Обидва інших воїни, що теж брали участь у нічній операції, вирушили з великим табуном коней до валки Токай-іхто. Верхові коні шести воїнів, що лишилися біля струмка, паслися в чагарнику. Чоловіки трохи попоїли, викурили люльку і тепер із задоволенням відпочивали на сонці. На чималій відстані од маленької групи на краю гайка лежав зв'язаний Татокано. Чорний Сокіл ще й досі не скинув мундира і бавився понівеченим циліндром. Його товариші, поглядаючи на нього, щоразу заходилися веселим реготом.
— Чи поясниш ти мені нарешті, найхитріший з усіх Бобрів, — почав Четансапа, коли вони уже обмінялися першими взаємними враженнями про пережиті нічні пригоди, — чи поясниш ти мені нарешті, чому мені ще не можна скинути оцей мундир і чого ти так далеко поклав нашого полоненого?
— Звичайно, поясню, найсухіша з усіх тополь, — відповів Чапа, усміхнувшись. — Але спочатку ти мені відкриєш таємницю, скільки часу ми ще збираємось тут пробути?
— Це я тобі скажу. Ми пробудемо тут цілий день, бо, цікаво дізнатись, що робитиме після такого переполоху. Роуч. Він, певно, згадав про долю Кастера і побоюється, що ми вб'ємо його разом з усім загоном. Тому він зараз окопується, як повідомив нас старший Крук, і сидітиме біля ставу за горбом, як безногий луговий песик. Якщо ж наважиться вийти звідти, то, певно, подасться назад на південь. Заради нього нам не варто було б затримуватись тут. Але небезпечнішим за нього є Шонка і його червоні койоти. Вони, звичайно, палають жадобою помсти і до того мають прудкі ноги червоношкірих. Тому нам треба лишитись тут, щоб стежити за ними. Коли настане ніч, ми ще раз об'їдемо навколо табору — зчинимо галас і стрілянину. Тоді Роуч накаже Шонці, щоб той залишився з ним і захищав його. Таким чином ми позбудемось і Шонки. Хуг.