Сини Великої Ведмедиці
- Автор: Вельскопф-Генрих Лизелотта
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Сини Великої Ведмедиці». Краткое содержание книги:
Четансапа намагався вирівняти циліндр, що, постраждавши від рушничної кулі і зазнавши грубого поводження в руках капітана, втратив належну форму. Вперше в житті до рук Четансапи потрапила така річ. Коли циліндр був розправлений, він старанно надів його, глибоко насадивши на лоба, і повагом пішов геть. З витягненою головою побрела за ним на поводі його шкапа.
Всередині загороди дакота відпустив тварину і налаштував жердини, що закривали вхід.
Роуч знову підійшов до загороди.
— Пильнуй мені добре і не спи, — ще раз звелів він удаваному генералові. — Ворог близько, і треба бути обережним.
Четансапа був такої ж думки.
Командир пішов, і дакота, нарешті, лишився сам. Своє вартування він розпочав з того, що вздовж і впоперек обійшов загороду і оглянув усіх коней, наскільки дозволяла темрява. На його здивування і радість, сивий кінь капітана теж був у загороді.
Четансапа обдивився, що йому було потрібно, а коні тим часом то спокійно паслись, то спали; трохи згодом з'явилися обидва дакоти із загону Шонки, яким наказано було вартувати у загороді разом з Генералом. Коли вони підходили, Чорний Сокіл навмисне став поблизу входу до загороди і сховався між кіньми так, щоб вартові, заходячи, побачили лише його циліндр. Один з них гукнув до удаваного генерала, щоб той лишався біля входу, а вони розташуються десь-інде. Так вони і зробили, і Четансапа зостався спереду загороди. Він обмірковував становище. Коли б він тільки знав, де зараз Шеф де Лю з своїми людьми. Він був переконаний, що хто-небудь з них переховується десь поблизу кінського табуна. Треба спробувати зв'язатися з ними. В думці Чорний Сокіл перебрав усі умовні сигнали. Тут, де він тепер опинився, до речі було б собаче гавкання. Зграя чорноногих усе одно ще не зовсім вгамувалась. Четансапа проповз між передніми кіньми і загавкав, як собака, що саме пробігав недалеко від загороди.
Тоді прихилився до частоколу і став чекати. Небагато минуло часу, як задзявкав койот. Собаки чорноногих люто завалували, але скоро заспокоїлися, бо койот більше не давав про себе знати. А запаху койота собаки теж не почують, подумав Четансапа, бо був певний, що від цього «койота» людським духом пахне.
Дакота підвівся, уперся в круп коня, що лежав тут, і легко перемахнув через загороду. Поволі побрів він у напрямі дзявкоту койота, удаючи, ніби стежить за чимсь підозрілим. Таку поведінку інші вартові могли б тільки схвалити, аби на віддалі помітили.
Відійшовши настільки, що нічна темрява вже зовсім заховала його від очей вартових, Чорний Сокіл зупинився. Ставши спиною до загороди та наметів, нахилився і підніс руки, потім витягнув кресало і викресав іскри; вони освітили його худорляве обличчя під крисами циліндра. Тепер друг, що потай підкрадається, мусить неодмінно розібрати, хто стоїть перед ним. Спалахнув пучок іскор, і Четансапа знову сховав кресало. Тоді зупинився в чеканні — може, хто де заворушиться.
Припущення Четансапи виявилося вірним. Якийсь чоловік підповз і простягся за два метри перед ним.
— Брат? — прошепотів Чорний Сокіл, ледве розтуливши губи.
— Шунктокеча! — почулась така сама тиха відповідь, і чоловік підповз зовсім близько до Чорного Сокола. — Шунктокеча і чотири воїни.
Шунктокеча — тобто вовк. Делавар уже звик називати своє ім'я мовою дакотів.
— Я там, у загороді, — прошепотів Чорний Сокіл. — Прослизнете туди за мною.
— Хуг.
Розмову було закінчено.
Четансапа побрів далі і, зробивши коло, поволі повернувся у загороду і став на своє місце між кіньми біля входу.
Незабаром зміями, сунучи рушниці поперед себе, поповзли по землі люди, помітні лише його окові. Чоловіки пролізли під загородою до коней. Натерті особливою пахучою травою, вони не сполохали тварин. Чорний Сокіл дав своїм друзям останні вказівки.
— Четверо — тут, біля входу. Коні добрі. Шунктокеча назад. Убити обох вартових. Потому тікаймо геть з усіма мустангами.
З північно-східного напрямку долинуло виразне тупотіння копит.
Четансапа пильно вдивлявся у прерію. Це повертався Шонка з своїми людьми, певно, вже облишивши переслідувати чорноногих. Переодягнений дакота біля загороди глянув на чоловіків, що наближались до табору. Троє вершників вели трьох коней, до яких були міцно прив'язані непритомні чи мертві індійці. Удаваний генерал своєчасно витягнув жердини, щоб відкрити вхід до загороди, перш ніж хто-небудь міг зблизька розглядіти його за цією роботою. Потім трохи зачекав, знову сховавшись між кіньми від пильних поглядів. Вершники спішились. Шонка та двоє його підлеглих зняли з коней трьох мертвих поліцаїв-дакотів і завели тварин до загону.