Сини Великої Ведмедиці
- Автор: Вельскопф-Генрих Лизелотта
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Сини Великої Ведмедиці». Краткое содержание книги:
Скачучи галопом по нічній прерії, дакота з напруженням чекав, як далі розгортатимуться події цієї повної пригод ночі. Все сталося так несподівано. Адже й він сам опинивсь у незвичайному становищі — в загоні своїх ворогів, що їхали знищити невідомих противників. Пильнуючи переднього вершника, дакота нісся на своєму мустангові по твердому трав'янистому грунті і хрустких острівцях снігу, а думка його напружено працювала. Він був твердо переконаний, що цей табір, на який зараз хочуть напасти довгі ножі й Кривавий Томагавк, не є табором Токай-іхто. Але хто ж тоді розташувався біля вогнища загадкового табору і звідкіля прийшли ці люди? Адже розвідники Токай-іхто напередодні ніде нічого не помітили. Роуч, прийшовши на день пізніше, виявив їх, а Шонка послав розвідників, і ті змушені були вступити у перестрілку. Розвідники повідомили, що саме це і є табір Токай-іхто. Отже, мешканці його, у всякому разі, червоношкірі люди. Дакотів у цій місцевості більше не було. Може, упсароки спустилися із своїх сховищ на вершинах Скелястих гір, щоб пополювати в пустинних мисливських угіддях, або ассінібойни, чи чорноногі, цього року раніше, ніж завжди, учинили наскок на прикордонну область дакотів. Так, певно, це канадські ассінібойни, табори яких стояли поблизу. Вони належали до сіу і одягом та зачісками були найбільше схожі на дакотів. У темряві розвідники могли прийняти їх за людей Ведмежого братства.
Четансапа скакав галопом у хвості цепу вершників, на ходу розплітаючи свої чорні коси, аби з розпущеним довгим волоссям ще більше скидатися на Генерала. Конем, на якому він сидів, було легко правити, але що то була за препогана, нікчемна шкапа, без сили й темпераменту.
За невисоким пагорбом, що відділяв загін од загадкового табору, всі зупинились, і попереду, в голові цепу, сигнальним свистком було дано наказ. Довгий цеп перешикувався в розгорнутий стрій. Четансапа теж примусив свого коня зробити півоберта. Вершник поряд не мав часу придивлятись до Генерала, бо відразу ж після цього пролунав наказ йти в атаку.
З ревом, відкривши шалений вогонь, великий загін ринувся вперед. Дакота на своєму нікчемному коні був одним з останніх вершників, що переїхали через пагорб. Інші вже з західного схилу спустились у рівнину, яку Четансапа тепер міг роздивитись згори. Він з'їхав схилом горба так далеко вниз», що не викликав анінайменшої підозри. Тоді зупинився і почав оглядати місце бою біля підніжжя горба.
Перед ним простяглась улоговина, з трьох боків оточена положистими підвищеннями, і тільки на заході вона злипалася з відкритою рівниною. Посеред рівнини мерехтіла крижана поверхня води. Низенький чагарник і силуети шести круглих гостроверхих наметів виднілися навколо ставка. Нічне небо було вкрите блискучими зорями, світло їх іскрилося в поодиноких латках снігу. І все ж таки, коли зайшов місяць, стало зовсім темно, і лише звиклі до пітьми очі жителя прерії могли ще розглядіти окремі деталі місцевості й усе, що діялося навколо. Четансапа побачив на пів-денно-східному боці ставу загороду; мустанги, що паслися в ній, тепер уже валялись перестріляні в траві, деякі один на одному. Жінок та дітей не було видно; мабуть, вони сховалися в наметах або у миршавому чагарнику на березі. Боротьбу, що зав'язалась на просторій рівнині навколо ставу, вела купка індійців проти загону вершників, що вже натискував звідусіль. Все змішалось — тупіт копит, рев вершників, тріскотіння пострілів і собачий гавкіт. Червоношкірі воїни, на яких напали несподівано, діяли розважливо. Їхній маленький загін, тримаючись щільно гурту, атакував на півдні вороже оточення. Не добравши на віддалі, як це сталося, Четансапа бачив, що кілька індійців прорвали потрійне кільце довгих ножів і дакотів, вирвались на волю і помчали прерією на південь.
Переслідувачі негайно погналися за ними.
Попереду всіх летів по слідах утікачів прудкий рябий жеребець; на ньому вершник, прикрашений орлиними перами. Шонка!
Приклад рушниці миттю опинився коло щоки Четансапи. Тої ж хвилини один з утікачів обернувся до переслідувачів, і мазаваки його й Четансапи вистрілили в одну й ту ж саму ціль.
Але вершник ухилився від куль.
Чорний Сокіл з люттю опустив рушницю, бо гнатися за ворогом на своїй нікчемній шкапі не міг. Він продовжував роздивлятися, що діялось навколо.
Нерівна боротьба наближалася до кінця. Пролунав гаркавий голос капітана: «Взяти полонених!» Здавалось, він уже хотів покласти край різанині. Після його наказу шум трохи ущух. Двоє мілаганська підскакали до дакоти у циліндрі.