Сини Великої Ведмедиці
- Автор: Вельскопф-Генрих Лизелотта
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Сини Великої Ведмедиці». Краткое содержание книги:
— Він не розташується табором на південному заході й не розкладе вогнищ. Це інші люди, хай мені вже повірить капітан Роуч, — переконував низький голос. — Я послав обох своїх розвідників, але нам немає потреби на них чекати. Вони наздоженуть нас їдьмо далі, щоб не дати Токай-іхто ще більше шансів утекти!
— Заткни пельку! Вже досить говорили про це. Твоє діло слухатись.
Потім ці двоє пішли, голоси їхні завмерли. Четансапа жалкував, що розмова так швидко урвалась, бо тільки що дізнався про новину, яка дуже здивувала його, і з охотою довідався б про щось більше. На південному заході хтось розпалив табірні вогні? Може, це військові хитрощі його товаришів? Чи там справді розташувались якісь невідомі люди?
Табір, здавалось, поступово поринув у сон. Тільки чути було, як коні скубли траву та обгризали кущі. Одного разу Четансапі видалося, ніби хтось лізе на дерево. Тіло терлося об шерехату кору.
Це ще більше ускладнювало справу.
Коли північ минула, Четансапа змінив своє рішення. Найнебезпечніший момент був тоді, коли він мусив вийти із схованки, навіть не маючи уявлення про розташування табору.
Обережно висунувся він з-за наваленої Шефом де Лю снігової стіни. Простягшись під виступом берега, він на якусь мить застиг і прислухався. Усе було тихо навколо.
Тоді Четансапа обмотав голову травою і корінням й вийшов. Глянувши вгору, він помітив високо на тополі вартового. На його здивування, юнак сидів там угорі голий, лише з поясом на тілі. Довге волосся вільно спадало йому на спину. «От пихатий лось, — подумав Четансапа, — не може навіть заплести і підв'язати своє волосся! Коли б тільки хлопець не глянув униз на струмок, а пильно дивився, виконуючи свій обов'язок, лише у далечінь».
Швидко прошмигнув Чорний Сокіл між деревами і кіньми, не сполохавши жодну з тварин. Початок зроблено.
Дакота сховався в кущах. На гілках верби він запримітив циліндр і уніформу з блискучими ґудзиками. Певно, мундир заважав Татокано лізти на дерево, і тому він скинув його. Хоч сьогодні вночі ніби й не брало на мороз, але, мабуть, чванькуватому йолопові було не дуже тепло без одягу, та ще й на високій тополі. Четансапа поповз до підніжжя тополі.
Раптом у темряві ночі розляглись постріли, і весь табір вмить прокинувся.
Дакота замислився: хто б це міг стріляти? Чи розвідники Роуча зіткнулись з невідомими жителями табору, що, певно, розташувався на південний захід від тополевого гаю, чи наштовхнулись на Шефа де Лю та його воїнів? Коли це справді так, то делавар та його супутники у чомусь помилились, бо не повинні були допустити, щоб їх викрили. Стріляли, видно, не дуже далеко.
І не напружуючи слуху, дакота міг зрозуміти, що скоїлось у таборі. Від хвилювання там розмовляли досить голосно. Проте із слів він лише дізнався: ніхто до пуття не втямив, що сталось. Було схоже, начебто усі з'юрмилися на південному краю табору. Безладний гамір стояв навколо розвідників, що саме повернулись до загону. Потім гомін ущух, тільки чути було, як Роуч своїм гаркавим голосом давав накази. Чорний Сокіл, на свій великий подив, узнав, що всі солдати, крім кількох вартових, які лишалися біля наметів, провіанту і в'ючних тварин, вмить повинні вирушати з рушницями в руках на південний захід Там вони мали розгромити табір Токай-іхто.
Ця обставина цілком змінювала становище. Зараз вершники прийдуть у гай по коней. Чорний Сокіл уже не мав можливості поперерізувати прив'язі і погнати усіх або хоча б більшість тварин у прерію. Його план провалився.
Ось уже прийшли перші вершники, щоб забрати коней і сісти на них. Чорний Сокіл помітив, що вартовий зліз з тополі й теж розшукує свого мустанга. Раптом у голові худорлявого воїна майнула смілива думка. Він швидко схопив мундир та циліндр і натягнув їх. У темряві й загальному сум'ятті ніхто не звернув на нього уваги. Коли генерал підвів свого коня, дакота оглушив його ударом кулака. Приголомшений чепурун звалився, а Чорний Сокіл скочив на його коня.
Він пронісся між залишеними мулами, яких використовували тільки для перевезення вантажу, і наметами драгунів. Загін вишикувався на відкритому лузі, бо Роуч, здавалося, наказав своїм кавалеристам також їхати індійським строєм, і тому утворився довжелезний цеп — вершник за вершником. Четансапа під'їхав останнім. Перед ним сидів на коні дакота-поліцай. Ще з резервації він знав, що індійська поліція поки що не визначила для кожного вершника постійного місця в кавалерійському строю, як велося за традицією в загонах вільних племен. Отже, нікому не могло впасти в око, чи Генерал став у середині цепу, чи під'їхав до нього останнім. Тому Четансапа навмисне приєднався до загону, коли вершники вже пустили своїх коней. Тепер уже ніхто не звертав на нього уваги.